Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Террі Гудкайнд
Келен змахнула з очей жалячі крапельки поту. Вона подивилася на чотири синьо-чорних пера, пов'язаних в пучок і прикріплених на правому плечі Річарда. Він вирвав по перу з хвоста кожного птаха, коли виймав стріли. Останнє перо Річард віддав Томові на знак вдячності за те, що юнак убив п'яту птицю ножем. Тому, так само, як і Річард, прив'язав перо до плеча, пишаючись перемогою. Він думав про нього як про трофей, нагороду, отриману з рук Повелителя Рала.
Але Келен знала, що Річард носить пір'я на виду з іншої причини — як нагадування всім про небезпеку.
— Як ти думаєш, там була людина? — Запитала вона, відкидаючи волосся за спину. — Та, що стежить за нами?
— Ти знаєш про магію більше, ніж я, — знизав плечима Річард. — Ти сама знаєш відповідь.
— Ніколи не бачила нічого подібного, — Келен, насупившись, подивилася йому в очі. — Якщо це була людина… або хто-небудь схожий, навіщо він вирішив відкрити себе?
— Не думаю, що він збирався виявляти себе, — погляд сірих очей Річарда зупинився на дружині. — Це була помилка.
— Як таке могло трапитися?
— Якщо цей хтось використовує птахів для стеження за нами, і може особливим чином бачити нас…
— Як бачити?
— Не знаю. Бачити нас очима птахів.
— Навіть за допомогою магії це неможливо.
Річард пронизливо заглянув їй в очі.
— Відмінно. Тоді що це?
Келен подивилася назад на тіні, що витягнулися на скелі кольору оленячої шкури, на непримітні цятки, що крутилися поруч з тінню її голови, немов мухи на трупі.
— Не знаю. Ти стверджуєш… що за допомогою птахів хтось стежить за нами, бачить нас?
— Думаю, цей «хтось» стежить за нами, через птахів або з їх допомогою — не знаю, як саме, але приблизно так, — але птахи не можуть бачити все, — вимовив Річард. — Вони не бачать нас досить чітко.
— Ну і?
— Розумієш, оскільки цей «хтось» не бачить нас ясно, він не знав, що була піщана буря. І не міг припустити, що пісок в повітрі видасть його. Я впевнений, що наш незнайомець не збирався відкривати себе, — Річард знову глянув на Келен. — Він допустив помилку. І показав нам себе тільки по випадковості.
Келен глибоко, напружено видихнула. У неї не було доказів проти такого безглуздого твердження. Коли Річард сказав, що птахи летять за ними, вона думала, що була накинута магічна мережа, і певна подія — швидше за все невинне торкання Кари, — привело в дію заклинання, завдяки якому птахи можуть слідувати за ними. Потім в пам'яті спливло, як Дженнсен припустила, що хтось просто спостерігає за птахами і таким способом дізнається, де знаходяться лорд Рал і його дружина. Келен роздумувала. Це стеження було так схоже на кошмар з минулого, який, здавалося, давно поховано. Вона згадала спосіб, яким стежив за Річардом Даркен Рал, коли він прикріпив до сина сигнальну хмару і завжди знав, де той знаходиться.
Але сам Річард не витрачав сили на співставлення з тим, що було раніше, а дивився на те, що відбувається, поглядом Шукача.
Для Келен у його міркуваннях багато що залишалося безглуздим. Вона не могла цілком прийняти те, про що він говорить, бо багато речей були поза межами її розуміння, і вона ніколи про них не чула.
— А раптом це не «він», — нарешті вимовила Келен. — Може бути, це «вона». Наприклад, Сестра Тьми.
Річард знову подивився на неї, на цей раз ще більш стривожений.
— Може, ти й права… Але в будь-якому випадку я не думаю, що зустріч з цим незнайомцем обіцяє нам добро.
Келен не могла не погодитися, але все ще не повірила.
— Добре, давай уявимо, що все було так, як ти думаєш, і ми виявили його по чистій випадковості. Чому тоді птахи напали на нас?
— Не знаю. Може, він просто розсердився, коли зрозумів, що розкрив себе, — Річард підчепив ногою камінець, з черевика посипалася пилюка.
— Тобто не тямив себе від злості і тому дозволив птахам вбити малюків Бетті? І напасти на тебе?
— Я всього лише припускаю. Щодо твого припущення, не кажу, що так думаю, — Річард пересмикнув плечима. Довгі, закривавлені пір'я, що міняли по довжині свій колір від темно-сірого до чорнильно-чорного на кінцях, тріпотіли під поривами вітру. Поки Річард говорив, тон його голосу ставав все більш розважливим. — Могло бути й так: той, хто стежить за нами, не наказував атакувати, а птахи вирішили напасти з власної волі.
— Вони просто понеслися без керма і вітрил, вирвавшись з-під вузди того, хто їх направив?
— Так, я не виключаю і такого пояснення. Але можливо, він в силах послати їх до нас і бачити нас лише моментами, або не в силах управляти ними весь час.
Келен напружено зітхнула.
— Любий мій, я добре знайома з різного роду магією, — вимовила вона, не в силах приховувати сумніви. — Але я ніколи не чула ні про що подібне.
Річард підійшов ближче, знову допитливо глянувши на неї сірими очима.
— Ти знаєш все про магію Серединних земель. А раптом там, на півдні, зберігається невідоме нам знання? Ти ж ніколи не чула і про соноходців, перш ніж ми познайомилися з Джеганем. І не думала, що такі речі можливі.
Келен закусила нижню губу, деякий час вивчаючи похмурий вираз його обличчя. Річард ріс у середовищі, де
