Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
— Ні, — тихо промовив Баст. — Бачили в ньому шинкаря рік тому. Він знімав маску, коли люди виходили з дверей. Тепер він сам бачить у собі шинкаря, і до того ж шинкаря-невдаху. Ви ж бачили, яким він був, коли ввечері зайшли Коб і всі інші. Ви бачили ввечері ту вузьку тінь людини. Раніше це було грою…
Баст підняв захоплений погляд.
— Але ви підходите ідеально. Ви можете допомогти йому згадати минуле. Я вже багато місяців не бачив його таким жвавим. Я знаю, ви можете.
Хроніст трохи насупився.
— Я не впевнений…
— Я знаю, що це спрацює, — енергійно запевнив Баст. — Я сам спробував удатися до чогось подібного кілька місяців тому. Змусив його сісти за спогади.
Хроніст пожвавішав.
— Він написав спогади?
— Сів за спогади, — уточнив Баст. — Він був дуже збуджений, кілька днів про них говорив. Роздумував, із чого йому почати свою історію. Після першої ночі писання він знову став такий, як був. Він наче виріс на три фути й носив блискавиці на плечах. — Баст зітхнув. — Але тут щось сталося. Наступного дня він прочитав те, що записав, і знову спохмурнів. Заявив, що вся ця затія була найгіршою ідеєю в його житті.
— А що ж ті сторінки, які він написав?
Баст зім’яв руками уявний папір і викинув його.
— Що там було? — запитав Хроніст.
Баст хитнув головою.
— Він їх не викинув. Просто… кинув. Вони пролежали на його столі кілька місяців.
Хроністова цікавість стала дуже добре відчутною.
— А не можна просто… — Він помахав пальцями. — Ну, розумієте, підрихтувати їх?
— Анпауен. Ні. — Баст вжахнувся. — Він розлютився, коли їх прочитав. — Баст злегка здригнувся. — Ви не знаєте, який він, коли гнівається по-справжньому. Мені вистачає розуму не провокувати його в такому стані.
— Гадаю, вам видніше, — з сумнівом у голосі промовив Хроніст.
Баст енергійно кивнув.
— Саме так. Тому я й прийшов із вами поговорити. Тому що мені видніше. Не давайте йому зосереджуватися на похмурому. Як не… — Баст знизав плечима й знову вдав, ніби зминає й викидає папірець.
— Але ж я записую історію його життя. Справжню історію. — Хроніст безпорадно розвів руками. — Без похмурих епізодів це просто якась дурна історійка про ф… — Хроніст завмер на півслові й нервово позирнув убік.
Баст усміхнувся, як дитина, яка застукала священика за лайкою.
— Ну ж бо, — наполіг він із радісними, жорстокими й грізними очима. — Скажіть це.
— Наче якась дурна історійка про фей, — завершив Хроніст тоненьким і бляклим, як папір, голосом.
Баст широко всміхнувся.
— Якщо ви гадаєте, що історії про нас не мають темного боку, ви нічого не знаєте про фейрі. Але якщо про все це забути, це таки історія з феями, бо записуєте ви її для мене.
Хроніст важко глитнув і неначе частково повернув собі спокій.
— Я маю на увазі, що його оповідь для мене правдива, а правдиві історії мають неприємні епізоди. Гадаю, у його історії таких особливо багато. Вони безладні, заплутані й…
— Я знаю, що ви не можете примусити його їх опускати, — сказав Баст. — Але ви можете його квапити. Можете допомагати йому зупинятися на приємному: на його пригодах, жінках, бійках, мандрах, музиці… — Баст раптово зупинився. — Ну… не музиці. Не питайте про це, як і про те, чому він більше не займається магією.
Хроніст насупився.
— Чому? Здається, музика в нього…
Бастове обличчя спохмурніло.
— Просто не питайте, — твердо сказав він. — Ці теми непродуктивні. Я вже зупиняв вас, — він багатозначно торкнувся Хроністового плеча, — бо ви хотіли запитати його, що в нього вийшло не так із симпатією. Ви нічого не знали. Тепер знаєте. Зосередьтеся на героїзмі, на його кмітливості. — Він помахав руками. — На чомусь такому.
— Я насправді не маю права кудись його спрямовувати, — напружено промовив Хроніст. — Я — записувач. Я просто прийшов заради історії. Зрештою значення має саме історія.
— До біса вашу історію, — різко сказав Баст. — Або ви будете робити так, як я скажу, або я зламаю вас, як галузку.
Хроніст завмер.
— То ви кажете, що я на вас працюватиму?
— Я кажу, що ви мені належите. — Бастове обличчя стало надзвичайно серйозним. — До нутра кісток. Я привабив вас сюди, щоб ви послужили моїй меті. Ви їли за моїм столом, а ще я врятував вам життя. — Він показав на оголені груди Хроніста. — Я володію вами з трьох причин. Тому ви повністю мій. Знаряддя моїх бажань. Ви будете робити так, як я скажу.
Хроніст трохи підняв підборіддя, і його лице посуворішало.
— Я буду робити так, як вважатиму за потрібне, — заявив він і повільно підняв руку до шматка металу на своїх оголених грудях.
Баст знову позирнув униз, а тоді підняв очі.
— Думаєте, я граюся в якусь гру? — Йому наче не вірилося в побачене. — Думаєте, залізо вас убереже? — Баст нахилився вперед, ударом прибрав Хроністову руку й схопив кільце з темного металу, перш ніж писар встиг ворухнутися. Бастова рука негайно напружилася, а його очі міцно заплющилися; він скривився від болю. Коли він розплющив очі знову, вони були геть синіми, як глибока вода або присмеркове небо.
Баст нахилився вперед і наблизив своє обличчя до Хроністового. Писар запанікував і спробував боком виповзти з ліжка, але Баст узяв його за плече й утримав на місці.
— Почуй мої слова, людинко, — прошипів він. — Не плутай мене з моєю маскою. Ти бачиш плями світла на воді й забуваєш про глибоку холодну пітьму внизу. — Баст міцніше стиснув кільце, і в його руці затріщали сухожилля. — Послухай. Ти не можеш мені нашкодити. Ти не можеш ані втекти, ані сховатися. У цьому я не потерплю непокори.
З цими словами Бастові очі поступово зблідли до чистої блакиті ясного полуденного неба.
— Клянуся всією сіллю в собі: якщо ви вчините наперекір моєму бажанню, решта вашого короткого смертного життя стане оркестром нещастя. Клянуся каменем, дубом і в’язом: я перетворю вас на здобич. Я ходитиму за вами невидимий і гаситиму всяку іскру радості, яку ви знайдете. Ви ніколи не знатимете дотику жінки, перепочинку та душевного спокою.
Тепер Бастові очі були блідо-блакитними, як блискавиця, а його голос — напруженим і грізним.
— І клянуся нічним небом і вічно рухливим місяцем: якщо ви доведете мого пана до відчаю, я розітну вас і хлюпатимуся у вас, як дитина в брудній калюжі. Я зроблю з ваших кишок струни для скрипки й змушу вас на ній грати, а сам потанцюю під цю музику.
Баст нахилився так близько, що між їхніми обличчями залишилося всього
