Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Ха! — гукнув рогоїд, підходячи до багаття. Він ухопив двох найближчих до себе мостонавідників в обійми, від чого Бісіґ замалим не розляпав рагу. — За це ви всі станете моїми кревними. Гумака’абан для жителя Піків — предмет гордості! Я знову почуваюся справжнім чоловіком. Ось. Ця бритва належить мені, але й усім нам. І нехай будь-який охочий скористатися нею саме так і зробить. Матиму за честь поділитися з вами!

Мостонавідники засміялися, і кілька охочих упіймали його на слові. Командир не був серед їхнього числа. Просто… це якось не мало для нього значення. Він узяв миску рагу, яку приніс йому Данні, але не їв. Сиґзіл вирішив не повертатися на старе місце біля нього, а влаштувався з іншого боку багаття.

«Червоно-сині очі, — подумав Каладін. — Не знаю, чи про нас так можна сказати». Щоб цей вислів стосувався і його, він мав би вірити, що в їхньої команди є хоча б крихітний шанс уціліти. А того вечора йому ніяк не вдавалося переконати себе в цьому.

Він ніколи не був оптимістом. Завжди дивився правді у вічі — або принаймні намагався. Але коли бачив там щось аж настільки страхітливе, тоді й починалися проблеми.

«Ох, Прародителю бур, — подумав Каладін, дивлячись у миску й відчуваючи, як вага відчаю зминає його. — Я знову сповзаю назад, до колишнього горопахи. З моїх пальців вислизає остання зачіпка, завдяки якій я тримався за життя й за себе самого».

Йому не знести тягаря надій усіх мостонавідників.

У нього просто не вистачить сили.

41

Про Алдса й Мілпа

За п’ять з половиною років до того

Каладін пропхався повз Ларал, котра билася в істериці, та, спотикаючись, ступив крок до операційної. Попри всі роки, які він пропрацював із батьком, кількість крові, що розтеклася кімнатою, приголомшила його. Наче хтось розлив відро яскраво-червоної фарби.

У повітрі висів запах смаленої плоті. Лірін гарячково працював, рятуючи ясновельможного Рілліра — Рошонового сина. Із живота хлопця стирчала зловісного вигляду штуковина, що скидалася на бивень, а нижня частина його правої ноги була розтрощена. Уламки кістки стирчали з неї, мов очеретини на поверхні ставка. Сам градоправитель лежав на іншому столі трохи збоку і, стогнучи й заплющивши очі, тримався за ногу, пронизану аналогічним кістяним списом. З-під імпровізованої пов’язки сочилася кров і, стікаючи до краю стільниці, скрапувала на підлогу та змішувалася з синовою.

Каладін застиг на порозі, роззявивши рота. Ларал усе ще вищала виском. Вона вхопилась за одвірок, а кілька Рошонових охоронців намагалися відтягти її. Лемент дівчини з кожною миттю несамовитішав:

— Зробіть щось! Ворушіться! Він не може! Він був там, коли це сталося, і мені плювати, відпустіть мене!

Плутані фрази переросли в хрипкий вереск. Зрештою охоронці відтягли її.

— Каладіне! — гиркнув батько. — Допоможи мені!

Цей окрик вивів хлопця із заціпеніння, і він увійшов до кімнати. Ретельно вимивши руки, Каладін дістав із шафки перев’язувальний матеріал, по дорозі вступивши в кров. Відтак ковзнув поглядом по обличчю Рілліра: шкіра з правого боку була сильно обдерта. Повіки не було, а очне яблуко з блакитною райдужкою було пропороте по центру, від чого здулося, мовби вичавлена виноградина.

З бинтами в руках Каладін поспішив до батька. Майже водночас у дверях з’явилася й мати, а позад неї — Тіен. Жінка злякано притисла руку до рота й відсторонила свого молодшого. Той заточувався, немов от-от зомліє. За мить вона повернулася вже сама.

— Каладіне, води! — гукнув Лірін. — Гесіно, принеси ще! Хутко!

Мати метнулася на допомогу, хоча останнім часом рідко підсобляла в операційній. Тремтячими руками вона вхопила одне з відер і вискочила надвір. Інше ж, наповнене, хлопець підніс ближче до батька, який саме виймав із живота світлоокого той довгастий кістяний предмет. Уціліле око Рілліра засмикалося, голова затряслася.

— Що це? — запитав Каладін, притискаючи тампон до рани, доки хірург відкидав убік те дивне чужорідне тіло.

— Бивень білошипника, — відказав батько. — Промивай!

Каладін ухопив губку, вмочив у відро та вичавив воду в зяючу діру в Рілліровому животі. Це змило кров, і Лірін зміг як слід роздивитися ушкоджене місце. Доки той промацував його, син підготував голку та нитку. Травмовану ногу вже стягував джгут. Ампутація могла зачекати.

А лікар, неначе вагаючись, усе ще пальпував рану на животі юнака, запустивши всередину пальці. Син знову промив її, а тоді стривожено глянув на батька.

Лірін витягнув пальці й підійшов до ясновельможного Рошона.

— Каладіне, бинти, — коротко кинув хірург.

Той поспішив до нього, та все ж мигцем озирнувся на Рілліра. Молодий і ще недавно вродливий світлоокий знову задрижав і забився в корчах.

— Батьку…

— Бинти! — крикнув Лірін.

— Що це ти робиш, ескулапе?! — проревів Рошон. — А як же мій син?

Довкола нього роїлися болекузьки.

— Він не жилець, — промовив лікар, висмикуючи бивень з ноги градоправителя.

Світлоокий заволав від болю, хоча Каладін і не міг сказати, якого саме — від рани чи від батькових слів. Рошон зціпив зуби, коли хлопець притис до ноги тампон. Лірін занурив руки у відро з водою, а тоді швидко протер їх соком мáківниці, щоби відлякати гнилокузьок.

— Мій син живий, — проричав Рошон. — Я бачу, що він ворушиться! Лікарю, займися ним.

— Каладіне, дістань дурманний еліксир, — скомандував батько, готуючи голку.

Розбризкуючи ногами кров, той швидко пройшов у дальню частину кімнати й, розчинивши шафку, дістав звідти флакончик прозорої рідини.

— Що ти робиш? — гарикнув світлоокий, силкуючись сісти. — Йди до мого сина! Заради Всемогутнього, та займися ж ним!

Користуючись паузою — він-бо якраз змочував марлю анестетиком, — Каладін несміливо обернувся. Рілліра корчило все сильніше.

— У своїй роботі, Рошоне, я дотримуюся трьох принципів, — відказав Лірін, силоміць притискаючи світлоокого до стола. — Ними керується кожен хірург, коли він змушений обирати між двома пацієнтами. Якщо рани однаково тяжкі, першим слід рятувати молодшого.

— То займися моїм сином!

— Якщо рани небезпечні різною мірою, — повів далі Каладінів батько, — передусім варто взятися за найсерйознішу.

— Як я тобі й товкмачу!

— Проте третій принцип скасовує обидва попередні, — промовив лікар, схиляючись над ним. — Хірург зобов’язаний знати, коли медицина безсила. Мені шкода, Рошоне. Якби