Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Сідай на коня, сестра! — Сказав він тоном, що не допускав заперечень. — Ми їдемо негайно.

— Ти з глузду з'їхав! Ми не зможемо… — Заговорила вона нарешті.

— Якщо тобі хочеться з кимось посперечатися, сестра Верна, залишайся тут і сперечайся з цими людьми! Можливо, вони будуть раді твоєму товариству. Мені ж треба поспішити до Палацу, щоб позбутися від ошийника. Якщо хочеш їхати зі мною, швидше сідай в сідло.

— Нам нікуди їхати. Тепер ми не зможемо пройти через країну маженді!

Річард показав на Дю Шайю:

— Вона проводить нас у Палац пророків, через землі її народу!

Подивившись на сестру Верну, Дю Шайю самовпевнено посміхнулася.

— Ні, ти точно збожеволів! — Не вгамовувалася сестра. — Ми ж не можемо…

Все ще під владою магії, Річард роздратовано кинув через плече:

— Якщо хочеш потрапити в ваш Палац разом зі мною, сідай на коня! Я не збираюся затримуватися.

Він засунув ніж для жертвоприношень за пояс Дю Шайю.

— Я доручив тобі важливу справу, і ти за нєї відповідаєш. Швидше сідай в сідло.

Дю Шайю в несподіваному замішанні подивилася спочатку на коня, потім на Річарда.

— Я не поїду на ній, вона смердюча!

— Ні, поїдеш! — Гаркнув Річард. — Сідай на коня! Негайно!

Вона відсахнулася, не на жарт налякана його гнівом.

— Тепер я розумію, що значить «Шукач». З цими словами вона невміло вилізла на Джеральдіну. Сестра Верна вже осідлала Джека. Річард сів на Бонні.

Кинувши лютий погляд на натовп, Річард пришпорив коня, пустивши його в галоп. Обидві вершниці помчали за ним. Натовп розступився.

Магія меча вимагала крові. В цей момент Річарду навіть хотілося, щоб хто-небудь ризикнув зупинити його.

Але ніхто не ризикнув.

— Прошу тебе, — почала благати Дю Шайю, — уже майже стемніло. Можна нам зупинитися, або хоча б можна, я піду пішки? Мені вже погано їхати на цій тварині.

Вона всіма силами намагалася втриматися в сідлі, хоча Джеральдіна бігла риссю. Позаду, теж риссю, їхала сестра Верна, але Річард не оглядався на неї.

Сонце дійсно вже сідало, і він відчув, що разом з денним світлом відходить і лють.

Дю Шайю кивком вказала направо:

— Он там є маленьке озеро і галявина.

— Ти впевнена, що ми на землі твого народу? — Спитав Річард.

Вона кивнула:

— Уже кілька годин. Я знаю ці місця.

— Добре, ми зупинимося на нічліг. Річард зупинив коня і допоміг Дю Шайю злізти. Вона зі стогоном спустилася на землю.

— Якщо ти і завтра змусиш мене сісти на це чудовисько, я тебе вкушу!

Вперше з тих пір, як вони покинули землі маженді, Річард посміхнувся. Він почав розсідлувати коней, а Дю Шайю послав за водою. Сестра Верна тим часом зібрала хмиз і за допомогою свого Хань розпалила багаття. Річард стриножив коней і залишив їх пастися на галявині, де росла соковита трава.

Коли повернулася Дю Шайю, він сказав:

— Здається, пора вас один одному представити. Сестра Верна, це Дю Шайю. Дю Шайю, це сестра Верна.

Сестра вже заспокоїлася або принаймні зробила вигляд, що заспокоїлася.

— Я рада, Дю Шайю, що сьогодні ти уникла загибелі, — з крижаної ввічливістю промовила вона.

Дю Шайю кинула на неї злий погляд. Річард вже знав, що її народ вважає сестер Світла відьмами.

— Разом з тим, — додала сестра Верна, — я шкодую про всіх тих, хто помре замість тебе.

— Ні про що ти не шкодуєш, — огризнулася Дю Шайю. — Ти хотіла б, щоб все бака-бан-мана померли!

— Це неправда. Я нікому не бажаю смерті. Але я знаю, що мені тебе все одно не переконати, так що можеш залишатися при своїй думці.

Дю Шайю витягла з-за пояса ніж для жертвоприношень і піднесла його під ніс сестрі Верні.

— Вони три місяці тримали мене на ланцюгу. — Вона подивилася на зелену ручку, складену з зображень пар, які займалися зляганням. — Ось це зі мною робили ці пси. І ось так вони це робили. — Вона показала пальцем. — І ось так — теж. — Вона задихалася від гніву.

— Не знаю, як мені переконати тебе, — заговорила сестра Верна, — що у мене викликає жах і те, що вони робили з тобою, і те, що збиралися зробити. Багато речей в цьому світі викликають у мене огиду, але іноді доводиться терпіти їх заради вищої мети.

Дю Шайю поплескала себе по животу.

— У мене більше немає місячних. У мене буде дитина від когось з цих псів! Мені доведеться йти до знахарок, просити у них трави, щоб позбутися від паршивця.

Сестра Верна благально подивилася на неї.

— Прошу тебе, Дю Шайю, не роби цього! Дитя — дар Творця. Будь ласка, не відкидай Його дару!

— Дару?! Великий Творець, виходить, приносить свої дари темними шляхами!

— Дю Шайю, — тихо сказав Річард. — До цих пір маженді вбивали кожного бака-бан-мана, кого їм вдавалося захопити в полон. Ти перша, хто отримав свободу. Вважай, що твоя майбутня дитина — символ примирення. Вбивства повинні припинитися заради майбутнього всіх ваших дітей. Нехай твоя дитина живе: вона нікому не заподіяла зла.

— Але його батько заподіяв зло!

— Діти негідників не обов'язково негідники, — з гіркотою заперечив Річард.

— Якщо батько був лиходієм, то й син буде лиходієм!

— Це неправда, — сказала сестра Верна. — Батько Річарда був лиходієм і вбив багатьох людей, а Річард намагається зберегти життя людям. Його мати розуміла, що діти не відповідають за злочини батьків. Хоча батько Річарда і згвалтував її, вона не шкодувала любові для сина. Річарда виховали хороші люди, вони навчили його добру. Тому