💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
за братом, схоже, він зовсім не скучив.

— Якщо битва буде програна, у вас усе підготовано?

— Мої люди мають чіткий наказ.

— Який саме?

— Ви веліли нікому не розповідати, мілорде.

Тиріон не втримав посмішки.

— Я втішений, що ви не забули.

Якщо Королівський Причал впаде, Тиріона можуть захопити живцем. Тож йому ліпше не знати, де слід шукати спадкоємця Джофрі.

Невдовзі по тому, як лорд Джейслін пішов, з’явився Вейрис.

— Люди — такі віроломні створіння! — сказав він замість привітання.

— І хто ж у ролі зрадника сьогодні? — зітхнув Тиріон.

Євнух вручив йому сувій.

— Підлі наші часи, й оспівані вони будуть у сумних піснях. Невже честь померла разом з нашими батьками?

— Мій батько ще не помер,— мовив Тиріон, проглядаючи перелік.— Деякі з цих імен мені знайомі. Це заможні люди. Торговці, купці, ремісники. Навіщо їм змовлятися проти нас?

— Схоже, вони вірять, що переможе Станіс, і воліють розділити з ним перемогу. Назвалися «оленерогими» на честь коронованого оленя.

— Хай би їм хтось пояснив, що Станіс поміняв герб. І вони можуть назватися «спраглими серцями».

Однак не час був для жартів: схоже, «оленерогі» озброїли кількасот своїх послідовників, щоб, коли почнеться битва, захопити Стару браму та впустити ворога в місто. Серед імен у переліку був і зброяр майстер Салореон.

— Я так розумію, це означає, що мені вже не отримати застрашливого шолома з чортовими рогами,— нарікав Тиріон, підписуючи наказ про арешт.

Теон

Ось він щойно спав — а ось уже прокинувся.

До нього тулилася Кіра, легенько обхопивши рукою його за руку, а грудьми торкаючись його спини. Він чув її дихання — тихе й рівне. Простирадло зім’ялося. Стояла глупа ніч. У спальні було темно й тихо.

«Що це було? Я почув щось? Чи когось?»

За віконницями слабенько зітхав вітер. Десь далеко зачулося нявкання кота, готового до парування. І все. «Спи, Грейджою,— сказав собі Теон.— У замку все спокійно, та й ти вартових розставив. На дверях, при брамі, у зброярні».

Можна було би списати все на нічний кошмар, але він не пригадував, щоб йому взагалі щось снилося. Кіра його цілком знесилила. Поки Теон не послав по неї, всі свої вісімнадцять років вона прожила в зимовому поселенні, жодного разу не побувавши в замку. До Теона вона потрапила дурненька, охоча й піддатлива, як ласка, а ще ж було щось безперечно пікантне в тому, щоб порати звичайну шинкову повію у ліжку самого лорда Едарда Старка.

Коли Теон висковзнув з-під її руки й зіп’явся на ноги, вона сонно забурмотіла. В коминку ще догоряло кілька жарин. У ногах ліжка на підлозі спав, загорнувшись у плащ, Векс, мертвий для всього світу. Нічого не ворушилося. Теон підійшов до вікна й відчинив віконниці. Ніч торкнулася його холодними пальцями, і гола шкіра вкрилася сиротами. Обіпершись об кам’яне підвіконня, Теон задивився на темні вежі, порожні двори, чорне небо й незліченні зорі, яких людина, доживи вона хай і до ста років, не змогла б порахувати. Над дзвіницею плив півмісяць, відбиваючись у даху скляного саду. Не чулося ні тривожних сигналів, ні голосів, ба навіть кроків.

«Усе гаразд, Грейджою. Чуєш тишу? Маєш упиватися радістю. Ти ж бо взяв Вічнозим з менш як тридцятьма вояками — та про таку звитягу співати треба». Теон пішов назад у ліжко. Зараз він переверне Кіру навзнак і знову її візьме — це має розігнати примар. Її стогони та смішки приємно збурять тишу...

Він зупинився. Він уже настільки звик до виття вовків, що й не чув його більше... однак якимсь мисливським інстинктом відчув його відсутність.

За дверима стояв Урцен — жилавий чолов’яга з круглим щитом за спиною.

— Вовки мовчать,— сказав йому Теон.— Ходи поглянь, що вони роблять, і мерщій вертайся.

На саму думку про те, що деривовки вирвалися на волю, йому зробилося недобре. Він пам’ятав той день у богопралісі, коли дикуни напали на Брана. Літо з Сіровієм роздерли їх на шматки.

Коли він штурхнув Векса носаком черевика, хлопчина сів і потер очі.

— Перевір, чи Бран з меншим братом лежать у своїх ліжках, і швиденько!

— Мілорде? — зронила Кіра сонно.

— Спи, тебе це не стосується.

Теон налив собі кубок вина й осушив до дна. Весь час він дослухався, сподіваючись почути виття. «Людей замало,— подумав він.— Людей у мене замало. Якщо не з’явиться Аша...»

Першим повернувся Векс, хитаючи головою. Сиплючи прокльонами, Теон розшукав сорочку та бриджі на підлозі, куди сам їх і жбурнув, щоб чимшвидше дістатися до Кіри. На сорочку він одягнув шкірянку в заклепках і підперезався поясом, на якому висіли довгий меч і кинджал. Чуприна була розкошлана як ліс, але зараз він переймався нагальнішими питаннями.

На той час уже повернувся Урцен.

— Вовків нема.

Теон сказав собі, що має поводитися холодно й зважено, як робив би в такій ситуації лорд Едард.

— Збуди замок,— сказав він.— Вижени у двір усіх до одного й перевір, кого немає. І нехай Лорен обійде всі брами. Вексе, ти зі мною.

Цікаво, думав він, Стиг уже доїхав до Пущанського Насипу? Як виявилося, він не такий вправний вершник, як заявляв (ніхто з залізних впевнено в сідлі не тримався), але часу він мав достатньо. Можливо, Аша вже в дорозі. «Та якщо вона дізнається, що в мене зникли Старки...» Про таке навіть думати не хотілося.

Бранова спальня стояла порожня, як і Риконова на півпрольоту нижче. Теон лаяв себе. Слід було приставити до хлопців варту, але йому здалося, що набагато важливіше розставити вартових на мурах і охороняти браму, ніж панькатися з дітлахами, ще й коли один з них — каліка.

Знадвору почулися схлипи: це мешканців замку витягали з ліжок і зганяли у двір. «Буде в них зараз причина схлипувати. Я так з ними добре обходився, а вони мені як віддячили?» Він навіть наказав відшмагати до крові двох своїх вояків за те, що зґвалтували дівчинку з псарні: хотів показати, що він поводитиметься справедливо. «Але вони й досі звинувачують мене у зґвалтуванні. І в решті теж». Це нечесно, здавалося йому. Мікен сам собі вирок підписав своїм довгим язиком, точно як і Бенфред. Що ж до Чейла, то треба було щось пожертвувати затонулому богу — справдити очікування своїх людей. «Я на вас лиха не тримаю,— пояснив він септону,

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: