Бенкет круків - Джордж Мартін
Сер Осфрид завдав загорнуте тіло собі на плече.
— І повернете мені отой ланцюг,— мовила Серсі.— Тільки золота не подряпайте.
Осфрид, кивнувши, рушив до дверей.
— Ні, не через двір,— зупинила його Серсі й махнула на таємний хід.— Там спуск у підземелля. Туди йдіть.
Коли сер Осфрид опустився перед коминком на одне коліно, світло в глибині спалахнуло яскравіше й почувся гомін. З'явився Джеймі, зігнутий як стара бабця, здіймаючи чоботами хмарки попелу з останнього вогнища лорда Тайвіна.
— З дороги,— кинув він Кетлблекам.
Серсі підбігла до нього.
— Ти їх знайшов? Ти розшукав убивць? Скільки їх було?
Певна річ, убивця був не один. Одинак не зміг би вбити батька!
Братове обличчя було геть вимучене.
— Спуск веде в приміщення, з якого розбігається півдюжини ходів. Всі вони заґратовані й замкнені на ланцюги. Треба ключі знайти,— він роззирнувся по спальні.— Той, хто це зробив, і досі може ховатися в стінах. Там цілий темний лабіринт.
Серсі уявила, як Тиріон скрадається в стінах, наче велетенський щур. «Ні. Не дурій. Карлик у себе в камері».
— Звели розбити стіни. Розвали всю вежу, якщо доведеться. Я хочу, щоб їх знайшли. Хай хто це зробив, я хочу, щоб його стратили!
Джеймі обійняв її, пригорнувши за талію здоровою рукою. Пахло від нього попелом, але ранкове сонце сяяло в чуприні, й та зблискувала золотом. Кортіло наблизити до себе братове обличчя й поцілувати. «Пізніше,— запевнила себе Серсі,— пізніше він прийде до мене, щоб його утішили».
— Ми — його спадкоємці, Джеймі,— прошепотіла вона.— І нам закінчувати його справу. Тобі слід посісти батькове місце правиці. Певна, ти це розумієш. Ти будеш потрібен Томену...
Відірвавшись від неї, брат просто їй в обличчя тицьнув кикоть.
— Правиця без правиці? Недолугий жарт, сестро. І не проси мене правити.
Цю перепалку почув дядько. І Кайберн, і Кетлблеки, які намагалися через вогнище запхати свою ношу в отвір. Навіть гвардійці чули — Пакенз, і Гок, і Копито, і Коротковух. «До вечора весь замок пліткуватиме». Серсі відчула, як спалахнули щоки.
— Правити? Про це я і слова не казала. Поки мій син не досягне повноліття, правитиму я.
— Навіть не знаю, кого жаліти більше,— мовив брат,— Томена чи Сім Королівств.
Серсі дала йому ляпас. Рука Джеймі зметнулася, щоб відбити удар, з котячою швидкістю... тільки в цього кота замість правиці був кикоть. Сестрині пальці лишили на щоці червоний відбиток.
Від цього звуку дядько скочив на ноги.
— Ваш батько лежить мертвий! Майте пристойність бодай не сваритися в його спочивальні!
Джеймі присоромлено схилив голову.
— Пробач, дядьку. Сестра не тямить себе від горя. Вона просто забулася.
За таке королеві закортіло дати йому ще одного ляпаса. «Я, певно, збожеволіла, коли думала, що з нього вийде правиця». Та Серсі радше цю посаду взагалі скасує! Коли і який правиця приносив їй щось інше, крім горя? Джон Арин вклав до неї в ліжко Роберта Баратеона, а перед смертю ще й почав рознюхувати про їхні з Джеймі стосунки. Едард Старк підхопив те, що почав Арин: його втручання змусило королеву покінчити з Робертом раніше, ніж хотілося,— коли вона ще не готова була впоратися з його вадливими братами. Тиріон продав Мірселлу дорнянам, одного з її синів зробив своїм заручником, а другого вбив. А коли на Королівський Причал повернувся лорд Тайвін...
«Наступний правиця знатиме своє місце»,— пообіцяла вона собі. Ним має стати сер Кеван. Дядько невтомний, розсудливий, незмінно покірний. Як і батько, вона зможе на нього покластися. Правиця завжди дружить з головою. Серсі доведеться цілим королівством правити, і на допомогу слід узяти нових людей. Пайсел — маразматичний підлабузник, Джеймі разом з рукою втратив мужність, а Мейсу Тайрелу з його друзяками Редвином і Рованом довіряти не можна. Як так подумати, то вони, може, теж до цього всього руку доклали. Лорд Тайрел не міг не знати, що він ніколи не правитиме Сімома Королівствами, допоки Тайвін Ланістер живий.
«Але з ним слід поводитися обережно». У місті повно його вояків, і він навіть примудрився одного зі своїх синів запхати в королівську варту, а свою дочку бажає запхати Томену в ліжко. Серсі досі лютувала, згадуючи, що батько погодився на заручини Томена з Марджері Тайрел. «Дівка вдвічі за нього старша і вже двічі удова». Мейс Тайрел стверджує, що його дочка досі незаймана, але Серсі має сумніви щодо цього. Джофрі не встиг лягти з нею в ліжко — його вбили раніше, але ж перед тим вона була одружена з Ренлі... «Людина може надавати перевагу гіпокрасу, та як постав перед нею кухоль елю, вона його одним махом перекине». Слід веліти лорду Вейрису вивідати все, що зможе...
Серсі стала як стій. Вона геть забула про Вейриса! «Він мав би бути тут. Він завжди тут». Хай що важливе відбувалося в Червоній фортеці, він одразу з'являвся, мов нізвідки. «Джеймі тут, і дядько Кеван, і Пайсел приходив і пішов, а Вейриса немає». У Серсі по спині пробіг холодок. «Він доклав до цього руку. Злякався, напевно, що батько йому голову хоче відрубати, тож вирішив завдати удару перший». Батько ніколи не любив манірного старшого нашіптувача. А якщо хтось і знає таємниці Червоної фортеці, то це точно старший нашіптувач. «Мабуть, змовився з лордом Станісом. Зрештою, вони разом служили в Робертовій раді...»
Серсі широким кроком підійшла до дверей спочивальні, до сера Мірина Транта.
— Транте, приведіть мені лорда Вейриса. Хай пищить і пручається, головне, щоб цілий був.
— Як накаже ваша світлість.
Та не встиг вийти один з лицарів королівської варти, як повернувся інший. Сер Борос був червоний з обличчя й засапаний після стрімкого підйому по сходах.
— Зник,— видихнув він, побачивши королеву. Опустився на одне коліно.— Куць... камера відчинена, ваша світлосте... а його ніде й сліду немає...
Сон в руку.
— Я дала наказ,— мовила Серсі.— Його мали тримати під вартою день і ніч...
Груди Блаунта важко здіймалися.
— Одного тюремника теж немає. Рюген його звали. Решта двоє спали.
Серсі ледве стрималася, щоб не заверещати.
— Сподіваюся, ви не будили їх, пане Боросе. Нехай сплять.
— Сплять? — він глянув на неї, щокатий і збентежений.— Так, ваша
