Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Це теж завадило переслідувачам: їх коні шарахалися від вогню, дико іржали, вставали дибки і скидали вершників. Хтось кинувся до Келен, вивернувшись від копит Ніка, і спробував схопити її, але вона встромила йому в груди меч, і руків'я вирвалася з її руки. Переслідувачі ще не наздогнали її, але отот наздоженуть. Вони все ближче, ближче…

І раптом Келен побачила, що вона вже вирвалася з ворожого табору, і Нік мчить по засніженій рівнині. Вона помчала назад, в гори, повертаючись тією ж дорогою. Глибокий сніг не був перешкодою для Ніка.

Коли Келен нарешті опинилася в лісі, звідки починався підйом, вона озирнулася. За нею гналися чоловік п'ятдесят, а то й більше. На лісовій стежці вона зможе відірватися від переслідувачів, але ненадовго. Треба готуватися до нової зустрічі з ворогом.

Келен повернула коня.

— Легше, легше, — вмовляла вона, побоюючись, що кінь спіткнеться на слизькому схилі. — Ось сюди, обережно. Ось так.

Знизу долинали крики переслідувачів. Хтось, здається, д'харіанський командир, кричав, що її ні в якому разі не можна упустити. Його підлеглі лаяли своїх коней, яким важко було підніматися по гірському схилу.

Але й Келен треба поквапитися: адже, опинившись на плато, переслідувачі поскакають галопом. Нарешті їй вдалося добитися, щоб Нік зійшов зі стежки і повернув назад, пройшовши між двома соснами. Близько ялинки з роздвоєним стовбуром Келен знайшла віху, яку вона зробила з обструганной гілки. Витягнувши її зі снігу, Келен стала струшувати сніг з гілок. Плече, зачеплене держаком списа, все ще боліло.

Проїжджаючи по своїй новій «стежці», вона продовжувала скидати сніг з гілок дерев, які, розпрямляючись, загороджували прохід, та й сніг запорошував сліди. Келен хотіла, щоб все виглядало так, ніби сніг з гілок здуло поривом вітру. Цьому прийому її навчив Річард, і зараз вона з вдячністю згадала його. Але вона не могла думати про Річарда без душевного болю. І Річард напевно б вирішив, що такий спосіб спробувати втекти від погоні занадто небезпечний. Але у неї не було іншого виходу, вона не могла допустити, щоб переслідувачі вийшли по її слідах до галейського табору. Варто хоча б одному повернутися назад, і він напевно розповість про галейців, і їх усіх переріжуть люди Імперського Ордена.

Якщо ж ті, кого послали в погоню, не повернуться, то нових переслідувачів пошлють нескоро, якщо взагалі пошлють. Але тоді Келен зможе виграти час і буде вже далеко в горах, де хуртовина замете сліди. І переслідувачі не зможуть знайти її, тим більше що зараз вона петляє, заплутуючи сліди. А ті що залишилися в таборі, звичайно, будуть впевнені, що її зловлять, і будуть зайняті своїми справами.

Глухий стук копит по снігу відвернув Келен від цих роздумів. Вона озирнулась. Погоня досягла плато, і вершники знову мчали галопом. Вона продовжувала їхати верхи між деревами, струшуючи сніг з гілок, щоб приховати сліди, намагаючись не заблукати по дорозі назад. Переслідувачі наближалися.

Келен нахилилася до вуха коня й прошепотіла:

— Стій тихенько. Нік. Не шуми. — Вона ласкаво попсувала його по загривку. — Ось так. Молодець.

Погоня порівнялася з нею. Вони промайнули мимо, ліворуч від неї, менш ніж за десять ярдів. Келен затамувала подих.

Незабаром вона почула дзвінкий стукіт копит по льоду. Недалеко від того місця, де вона звернула, ліс закінчувався. Місяць не освітлював цю частину плато, але за кілька кроків від останніх дерев починався крутий обрив, з якого падав бурхливий гірський потік. Взимку він не замерзав повністю, і вода продовжувала струмувати по льоду, змиваючи сніг з крижаних наростів.

Виїхавши з гаю, переслідувачі не встигли проскакати й двадцяти Футів, як їм довелося на всьому скаку зупиняти своїх коней на льоду, недалеко від обриву. Якби сталося таке на замерзлому озері, де лід рівний, вершники, може, й змогли б врятуватися. Але тут лід аж ніяк не був рівним, і по льоду стікала вода… Так, дуже слизько, коні стали падати, ламаючи ноги.

Вершники відчайдушно закричали, але скачучі позаду не відразу зрозуміли, що так кричать зовсім не від люті, що це передсмертні крики… Задні стали налітати на передніх. Люди падали на лід. Вершники, у яких були тільки повідки, не могли впоратися з кіньми, що продовжували божевільну гонку.

Дехто, зрозумівши, що сталося, стрибав з коня відразу ж, щойно виїхавши з гаю. Але вони занадто розігналися в запалі погоні, а до обриву було занадто близько щоб уникнути долі їх товаришів. Коні і люди падали на лід. Впавші відчайдушно намагалися якось втриматися, але безуспішно.

Коні і люди живої лавиною летіли в прірву.

Келен нерухомо сиділа в сідлі, незворушно слухаючи передсмертні зойки.

Все сталося за кілька хвилин. Понад п'ятдесят вершників разом з кіньми знайшли тут свою загибель.

Коли все стихло, Келен спішилася і, петляючи, підійшла до крижаного краю обриву. У невірному світлі місяця на льоду темніли плями крові. Але не було ні мертвих, ні поранених тут, над урвищем.

Вже зібравшись йти, вона почула стогін. Витягнувши ніж, вона, обережно ступаючи, попрямувала до краю урвища — стогін доносився звідти. Келен обережно зазирнула вниз. Гілки і листя, які принесло водою, вмерзли в лід на самому краю скелі. І з цього крижаного наросту стирчало кілька товстих гілок. Ось за таку гілку і вчепилася людина, повиснувши над обривом на висоті близько тисячі футів. Він відчайдушно намагався знайти опору, але мокрий лід був занадто слизьким. Він тремтів від холоду, його кельтонський мундир промок наскрізь. Келен мовчки спостерігала за ним, поки він не помітив її.

— Допоможи! Благаю, допоможи мені! — Закричав кельтонець. Келен здалося, що він не старший за неї. Вона безпристрасно дивилася на нього. У незнайомця були великі, красиві очі. Такі очі нерідко викликають захоплення у дівчат. Але у дівчат в Ебініса його очі повинні були викликати