Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Так що ж змусило тебе змінити точку зору?

— Мій брат. — Хихикання Фаваля раптом перетворилося у схлипування. — Він допомагав мені палити вугілля. Ми разом його робили. Ми утримували таким чином наші сім'ї, роблячи вугілля. Гарували від світанку да заходу. І спали в одному будинку, ось там. Он він стоїть. В одній кімнаті. Ми весь час були разом.

У минулому році, на зборах, де ми всі повинні були вставати і розповідати, як Орден робить наше життя кращим, коли ми вже йшли з зібрання, його заарештували. Хтось назвав його ім'я як можливого заколотника. Я тоді не стривожився. Мій брат не був ні в чому винен. Він просто палив вугілля.

Річард чекав продовження. По спині його струменів піт. Фаваль деякий час мовчки дивився в нікуди.

— Я цілий тиждень щодня ходив до казарм говорив їм, що брат нічого не зробив проти Ордена, що ми з ним любимо Орден, що Орден хоче, щоб усі люди були ситі й одягнені.

Гвардійці сказали, що мій брат в кінці кінців зізнався. У державній зраді, як вони це назвали, — він замішаний у змові, мета якої — повалення Ордена. Вони сказали, що він у цьому зізнався.

Я був такий злий, що збирався піти на наступний день до чиновників — в казармах і сказати їм, що вони жорстокі тварюки. Моя дружина кричала і плакала, благала мене не ходити туди, боячись, що і мене теж заарештують. Заради неї і дітей я не пішов. До того ж все одно толку не було б. Вони отримали від мого брата визнання. А раз ти зізнався, значить, ти винен. Це всім відомо.

Вони стратили мого брата. Його дружина з дітьми як і раніше живе з нами. Ми ледь… — Хіхікнувши, Фаваль закусив кісточки пальців.

Річард поклав руку йому на плече.

— Я все розумію, Фаваль. Ти нічого не міг вдіяти. Фаваль витер очі.

— А тепер я винен у інакомисленні. А це ж злочин, знаєш. І я винен у цьому. Я думаю про те, якою могла б бути життя без Ордена. Я мрію обзавестися власним возом — всього лише возом, — щоб мої сини і племінники могли постачати покупцям те вугілля, що ми виробляємо. Хіба це було би не чудово, Річард Сайфер? Я міг би купити… — Він замовк.

Потім розгублено підняв погляд.

— Але Орден говорить, що такі думки — злочин, бо я ставлю мої бажання вище потреб інших. Але чому їх потреби важливіші моїх? Чому?

Я пішов попросити дозвіл купити віз. А мені сказали, що я не можу його мати, тому що це залишить без роботи погоничів. Вони заявили, що я жадібний, тому що хочу залишити людей без роботи. І обізвали егоїстом за такі думки.

— Це не правильно, — зі спокійно упевненістю сказав Річард. — Твої думки зовсім не жадібні і це не підступність. Це твоє життя, Фаваль. Ти повинен мати можливість прожити його так, як тобі подобається. Ти повинен мати можливість купити віз і працювати, і поліпшити умови життя — для себе і для своєї сім'ї.

Фаваль розсміявся.

— Ти говориш як революціонер, Річард Сайфер! — Річард зітхнув, думаючи, наскільки все це марно.

— Ні, Фаваль.

Фаваль деякий час пильно вивчав його.

— Воно вже почалося, Річард Сайфер. Повстання. Воно почалося.

— Мені потрібно доставити вугілля. — Річард пішов до фургона і завантажив у нього кошик.

Фаваль допоміг завантажити наступний.

— Тобі слід було б приєднатися до них, Річард Сайфер. Ти — розумний хлопець. Їм би придалася твоя допомога.

— Навіщо? — Річард подумав, чи варто йому сподіватися на щось розумне. — Які у них плани? Заради чого це повстання?

Фаваль хихикнув.

— Ну, вони мають намір завтра пройти маршем вулицями. Вони збираються вимагати змін.

— Яких змін?

— Ну, я думаю, вимагати права на працю. Вимагати, щоб їм дозволили робити те, що вони хочуть. — Він знову хихикнув. — Може, я зможу обзавестися возом? Як по-твоєму, Річард Сайфер? Думаєш, після цього повстання я зможу купити віз і розвозити вугілля? Тоді я б зміг робити більше вугілля.

— Але який у них план? Що вони будуть робити, якщо Орден скаже «ні»? А він скаже.

— Робити? Ну, думаю, вони дуже розсердяться, якщо Орден скаже «ні». Можливо, не повернуться на роботу. Деякі кажуть, що підуть тоді громити продуктові крамниці.

Надії Річарда зів'яли, не встигнувши розквітнути.

Вуглекоп вхопив Річарда за рукав.

— Що мені робити, Річард Сайфер? Приєднатися мені до повстання? Порадь.

— Фаваль, тобі не слід запитувати чиєїсь поради про такі речі. Як ти можеш ставити в залежність своє життя, життя твоїх близьких від того, що тобі скаже фургонщик?

— Але ти розумний чоловік, Річард Сайфер. Я не такий розумний, як ти.

Річард постукав пальцем вуглекопа по лобі.

— Фаваль, ось тут, у твоїй голові, у тебе досить мізків, щоб знати, що тобі слід робити. Ти вже сказав мені, чому Орден ніколи не зможе дати людям краще життя, вказуючи всім і кожному, як їм слід жити. Ти сам до цього додумався. Ти, вуглекоп Фаваль, куди розумніше Ордена.

— Ти так думаєш, Річард Сайфер? — Просяяв Фаваль. — Мені ніхто раніше ніколи не говорив, що я розумний.

— Ти досить розумний, щоб вирішити для себе, що тобі робити і які можуть бути наслідки.

— Я боюся за дружину, невістку і всіх наших дітей. Мені не потрібен Орден, але я боюся того, що