Бенкет круків - Джордж Мартін
«Та вже старий».
— З Дондаріоном Торос — тлустий жрець-мирсянин, з яким Роберт любив пиячити.
Золота долоня лежала на столі. Джеймі торкнувся її, спостерігаючи, як у тьмяному світлі з жаровень зблискує золото.
— Якщо доведеться, візьмемося за Дондаріона, та спершу треба впоратися з Чорнопстругом. Він повинен усвідомлювати, що положення в нього безнадійне. Ви з ним переговори пробували вести?
— Сер Райман пробував. Під'їхав до замку напідпитку, почав галасувати й погрожувати. Чорнопструг вийшов на хвильку на вал і заявив, що не збирається марнувати мудрі слова на мерзенну сволоту. А тоді загнав стрілу Раймановому ступакові в крижі. Кінь став дибала, Фрей гепнувся в болото — я реготав так, що мало штани не намочив. Якби в замку сидів я, то прострелив би Райманову брехливу глотку.
— Я на переговори поїду в латному комірі,— мовив Джеймі з легенькою посмішкою.— Збираюся запропонувати Чорнопстругу щедрі умови.
Якщо вдасться закінчити цю облогу, не проливаючи крові, ніхто не зможе сказати, що він здійняв зброю проти дому Таллі.
— Спробуйте, мілорде, але сумніваюся, що слова тут допоможуть. Доведеться штурмувати замок.
Були часи — ще зовсім нещодавно,— коли Джеймі й сам би обстоював таку позицію. Він усвідомлював, що не може сидіти тут два роки, щоб заморити Чорнопструга голодом.
— Хай що ми вирішимо, робити це слід негайно,— мовив він до сера Давена.— Моє місце на Королівському Причалі, біля короля.
— Авжеж,— сказав кузен.— Без сумніву, ти потрібен сестрі. Навіщо вона відіслала Кевана? Я гадав, вона зробить його правицею.
— Він сам не схотів.
«Він-бо не такий сліпець, як я».
— Це Кеван мав стати хранителем Заходу. Або ти. Ні, звісно, я вдячний за честь, але ж дядько удвічі за мене старший і має значно більше керівного досвіду. Сподіваюся, він розуміє, що я цієї ролі не просив.
— Він розуміє.
— Як Серсі? Як завжди, прегарна?
— Сяє...— («мінливим світлом»),— наче золото...— («або полуда»).
Вночі Джеймі наснилося, що він заскочив її в ліжку зі Сновидою. Блазня Джеймі вбив, а сестрі золотою рукою потрощив зуби, як ото Грегор Кліган — бідолашній Пії. Уві сні в Джеймі завжди було дві руки, одна з них золота, але слухалася, як справжня.
— Що швидше ми покінчимо з Річкорином, то швидше я повернуся до Серсі.
А що він робитиме далі, Джеймі й сам не знав.
З кузеном він проговорив ще годину, а тоді хранитель Заходу нарешті поїхав геть. Після його від'їзду Джеймі начепив золоту руку, вдягнув брунатного плаща й вирішив походити між наметів.
Якщо по правді, таке життя йому подобалося. Серед солдатів у полі він почувався краще, ніж при дворі. Біля одного з багать троє арбалетників хотіли пригостити його зайцем, якого вполювали. Біля іншого юний лицар попросив у нього поради, як краще захиститися від келепа. Біля ріки Джеймі побачив, як двійко праль змагаються на мілині, всівшись на плечі двом воякам. Дівчата були п'яненькі й напівголі, реготали й ляскали одна одну скрученими плащами, а їх під'юджувала дюжина глядачів. Джеймі поставив мідну зірку на білявку, яка сиділа верхи на Рафі Солоденькому, але програв: обоє з хлюпанням пішли під воду в очереті.
А на тому боці вили вовки й гуляв у вербах вітер, і віття гнулося й гугніло. Біля намету Джеймі розшукав сера Іліна Пейна: той сидів самотою, нагострюючи меча точильним каменем.
— Ходімо,— покликав його Джеймі, й мовчазний лицар підвівся, легенько посміхаючись. «А йому це подобається,— збагнув Джеймі.— Подобається щовечора мене принижувати. А може, ще більше б йому сподобалося мене вбити». Хотілося вірити, що він стає вправніший, однак покращення було повільним і болісним. Під крицею, вовною і дубленою шкірою Джеймі вже нагадував гобелен зі шрамів, струпів і синців.
Коли виходили з табору, ведучи з коней, дорогу їм заступив вартовий. Джеймі поплескав його золотою долонею по плечу.
— І далі не втрачай пильності. Навколо крутяться вовки.
Вздовж Зеленого Зубця повернулися назад до руїн спаленого селища, яке проїздили по обіді. Саме там і станцювали свій опівнічний танок — серед почорнілого каміння й задавненого холодного попелу. Якийсь час Джеймі рубався спритно. Хотілося думати, що то повертається колишня вправність. Може, сьогодні саме Пейн ляже спати в синцях і сукровиці.
Але сер Ілін мов почув його думки. Останній удар він парирував лінькувато, а тоді провів таку контратаку, що аж загнав Джеймі в річку, де в нього в мулі послизнулася нога. Закінчилося це тим, що Джеймі впав навколішки, меч мовчазного лицаря притискався йому до горла, а його власний загубився десь у очереті. У сяйві місяця віспини на Пейновому обличчі нагадували вирви. Клацаючи ротом, що мало означати сміх, Пейн провів мечем угору по шиї, тоді по підборіддю Джеймі, поки не зупинив вістря між вуст. Лише тоді він, відступивши, заховав крицю в піхви.
«Мені тільки з Рафом Солоденьким змагатися з повією на плечах»,— подумав Джеймі, обтрушуючи болото з золотої руки. В душі кортіло зірвати її і пожбурити геть. Усе одно з неї ніякої користі, та й ліва не набагато краща. Сер Ілін уже повернувся до коней, тож Джеймі мав підводитися сам, без допомоги. «Бодай ще дві ноги маю».
Останній день подорожі видався холодним і вітряним. Вітер стугонів у гіллі голих брунатних лісів і гнув додолу очерет на берегах Червоного Зубця. Їдучи поряд з кузеном Давеном, Джеймі відчував залізні зуби цього вітру навіть крізь зимовий вовняний плащ королівського вартового. Надвечір побачили Річкорин, який вивищувався на вузькому мису, де Ріннєкрут зливався з Червоним Зубцем. Замок Таллі нагадував величезний камінний корабель, прова якого спрямована вниз по ріці. Пісковикові мури, які заливало золотаво-червоне світло, видалися Джеймі вищими й міцнішими, ніж він пам'ятав. «Цей горішок так легко не розколеться»,— подумав він похмуро. Якщо Чорнопструг не послухається, вибору не лишиться: доведеться порушити обіцянку, дану Кетлін Старк. Адже обітниця, дана королю, важливіша.
І бон через річку, і три великі табори обложників цілком відповідали кузеновому опису. Найбільшим — і найбезладнішим — був обоз
