Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Задовольнившись результатом, лірієць повернувся до вивчення матеріалів справи, і йому зовсім не подобалось те, що він бачив.

Хтось його добряче підставив. Докази підкидали неквапливо і робилося все тільки для того, щоб закріпити підозру. Розглянувши все до кінця він і сам на мить засумнівався в своїй невинуватості.

Ні, він звичайно точно знав, що не причетний до вбивств і торгівлі чужими тілами, але усі зібрані докази… Усе вказувало на нього. І вирішальним стало…

- Секретар Рім передав це вам? – уточнив про всяк випадок Лірен, хоча і так знав відповідь.

Більше нікому. Він жодному так не довіряв як цьому магу. Що ж, це виключно його вина. Дарма він не взяв до уваги те, що цей хитрий лис пережив на посаді секретаря чотирьох глав. Він став п’ятим.

- Для цього ти прийшов? Хочеш відомстити?

Голос прокурора злегка тремтів, і Лірен не зміг стримати усмішку. Знав, що це ненормально, але йому подобалося лякати цього жалюгідного смертного.

- Тіло поручителя скоро знайдуть, як би ретельно ти його не приховував. І щойно на ньому виявлять твоє клеймо, уже ніщо не зможе тебе врятувати.

Лірен нахмурився і упустив здогадку що крутилася на краю свідомості. Він і сам знав, як мало часу залишилось. Прекрасно розумів це… А цей прокурор…

«Лірен, сволоч! Вони вселили когось в моє тіло!»

- Хм… А це щось новеньке…

Відголосок її думок приніс йому з одного боку полегшення, а з іншого… Рано вона усе згадала. Могла б і довше пожити безтурботним життям.

****

Вінфред Шейн! Це був Вінфред Шейн – демоноборець, який від демонів не сильно і відрізнявся. У Відомстві про нього легенди ходили. Незважаючи на молодий вік і невеликий стаж роботи, саме він був тим, хто розвіяв найбільше примар.

І як же вона умудрилася попастися саме йому? Що за зла доля? Та щойно він дізнається… Щойно усвідомить, що вона вселений дух… Від неї місця мокрого не зостанеться…

- Ти точно більше нічого не хочеш? – тихо запитав демоноборець.

Вона мимоволі здригнулася. Розуміла, що не повинна. Усвідомлювала, що так видає себе, свій страх. Але ніяк не могла себе опанувати.

І це бісове дзеркальце… Та краще б вона його в очі не бачила. Краще б вона в його бік навіть не дивилася.

Хто ж знав, що така дрібничка зможе повернути її пам’ять. І чому саме цей спогад? Вона ж не згадала нічого, навіть коли побачила своє лице.

Останній подарунок батька. Чому згадка саме про нього повернула її спогади? Як і зараз тоді було похмуро і тепло. І вона, ще зовсім дитина, з захватом оглядалася довкола. Крамниця, в яку її привів тоді батько, була значно меншою. І продавцем там був похмурий і непривітний старий маг. Але її настільки хвилювала близькість магії, можливість відчути її, торкнутися, що вона і не зважала ні на що інше. Тільки оглядалася схвильовано довкола, мріючи побачити фею, чи духа дому. Ходили чутки, що крамниця, в яку її привів батько, знаходилася в дуже старому будинку, а як відомо, саме в таких місцях і зароджуються духи-хранителі.

У всіх в її класі уже були чарівні дзеркальця. І вона частенько заздрила подругам, які могли зв’язуватися одна з одною навіть коли були вдома. Звичайно, вона розуміла, що у її сім’ї немає фінансової можливості втілювати в життя усі її бажання, а тому мовчала до останнього.

Як її батько дізнався про це, вона і по сей день не знала. Але тоді він привів її в крамницю магічних товарів, і виклавши на стіл практично половину своєї зарплати, купив їй це бісове дзеркальце.

А уже наступного дня його знайшли мертвим у провулку поблизу їхнього дому. В той час вулиці були заповнені бездомними сиротами, які часто не цуралися злочинів. Це пізніше, після переродження, король видав указ, за яким усі сироти Окти, потрапляли під опіку королівської сім’ї.

- Ніка? – покликав стурбовано Шейн, і вона розгублено витріщилася на нього.

- Я… Не впевнена, що і це дзеркальце мені потрібне, - переборовши страх, промовила ледь чутно вона, пригадавши його запитання.

- Е, ні. Ти відколи його побачила ні на що інше уваги не звертала. Але це доволі стара модель. Може вибереш щось із…

- Ні, - поспішно заперечила дівчина. – Мені і воно подобається…

Шейн злегка нахмурився і, поставивши дзеркальце на прилавок, засунув руку в кишеню в пошуках гаманця.

Андрея, а точніше Аніка, опустила погляд на їхнього примарного екскурсовода. Фамільяр наче запідозрив щось, невідривно спостерігав за нею, примруживши свої котячі очиська.

Але на дивацтва магічного звірка ніхто не звертав уваги, і Андрея почала розслаблятися. А тому фраза продавця змусила її закам’яніти.

- Мабуть, ви недавно повернулися зі світу мертвих, - добродушно промовив чоловік, протягуючи Шейну запаковане в красиву коробочку дзеркальце.

Вінфред нахмурився і перевів розгублений погляд на неї. Андрея відчула, як закалатало від страху серце, а на чолі виступив холодний піт.

- Це цілком можливо, - несподівано відповів за неї Вінфред. – Аніка недавно пережила нещасний випадок.