Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

Він довгі роки безуспішно намагався пробитися крізь її захисні бар’єри. Коли ж йому нарешті вдалося це зробити, вона зникла. А тепер і зовсім його забула.

Якби вона могла згадати тільки його… Якби він міг повернути їй тільки ці спогади… В Окті імені роду не було тільки в двох категорій людей: короля і сиріт. Можливо, якби і він був круглою сиротою, вони познайомилися б раніше.

- Це магазинчик з маг-товарами? – повернув його в реальність голос Аніки.

- Хочеш чогось? – добродушно поцікавився він.

Аніка нахмурилась і заперечно мотнула головою.

- Дорого, - просто пояснила вона.

Завжди вона так. І він розумів чому. Розумів, справді. Але…

- Не хвилюйся, сьогодні можеш вибрати, що забажаєш. Це буде мій тобі подарунок з приводу повернення.

- Не думаю, що це правильно… - нахмурившись, заперечила дівчина. – Я і так багато клопоту тобі завдаю, якщо…

- Припини, - перебив він її, і повів прямісінько в магазинчик. – Просто прийми це. Краще, якщо ти сама вибереш, інакше знову накуплю купу різного барахла.

З цими словами він практично і затягнув її в магазин. Зовні крамниця виглядала крихітною, але варто їм було увійти, як перед ними відкрився цілий новий світ. Полиці з магтоварами тягнулися на метри вперед. Складалося враження, що вони раптом потрапили в окреме містечко. Власник, що і не дивно, був магом, і магом не слабким. Закляття, що дозволяли настільки розширити простір, були вельми затратними. Що уже говорити про необхідність їхнього підтримання.

- Ласкаво просимо в «Світ чар», - зустрів їх біля самісінького входу продавець. – Ви прийшли по щось конкретне, чи бажаєте спершу оглянути все?

- Ми пройдемося, - розсіяно оглядаючись довкола відповів Шейн. – Тільки б не заблукати…

- О про це можете не хвилюватися. Піткінс! – наступної миті в повітрі із іскор зіткалося напівпрозоре тільце кошеняти. Фамільяр – одразу ж ідентифікував магічне створіння демоноборець. – Проведи гостей,  подбай, щоб вони не заблукали.

Кошеня кивнуло і поманило їх за собою кінчиком хвоста. Вінфред кинув схвильований погляд на Аніку, але вона, схоже, була зачарована безтілесним помічником, продавця.

Декілька хвилин вони мовчки прямували за фамільяром, і він відверто милувався захопленням, що відображалося в її золотистих очах, аж доки не згадав про ціль їхнього візиту.

- Подобається що-небудь? – прочистивши горло, запитав він.

Аніка відірвала погляд від примарного хвоста і розгублено подивилася на нього. Але під його поглядом зніяковіла і опустила збентежено голову.

- Я… - вона запнулася, а тоді несподівано різко потягнулася рукою до магічного дзеркальця.

Її обличчя різко побіліло, і він про всяк випадок обійняв дівчину за плечі. Спогади поверталися зі швидкістю світла. Наче на неї вилили відро холодної води. І щойно останній спогад повернувся в її голову, вона відсахнулася від демоноборця, мимоволі видавши свій страх.

****

Прокурор Максвел почувався так наче зараз помре. Його серце калатало в грудях як божевільне. Якби він міг контролювати своє тіло, його б трясло. Але лірієць подбав про це. Він взагалі виявився вкрай передбачливим, лірієць цей.

Проникнувши в його свідомість, він запросто зміг викопати в ній для себе нірку, в якій і поселився. Навіть охорона в суді не помітила слідів ментального втручання. А він сам забув про Лірена, щойно переступив поріг свого дому.

Навіть не помітив, коли і як запакував в портфель матеріали провадження. Зараз же з жахом спостерігав за лірійцем. І відверто побоювався того, що ще цей нелюд може з ним зробити.

- Це все? – несподівано відірвався від вивчення документів Лірен. – І на основі цього мене засудили до страти?

- Як бачиш, цих доказів виявилося достатньо для того, щоб переконати в твоїй винуватості навіть короля.

Лірен хмикнув і несподівано розрізав нитки, якими були зшиті документи. З усього виходило, що відправною точкою для початку розслідування став випадок зникнення цілої сім’ї, майже рік тому. Спершу справа перебувала у віданні поліції, але невдовзі до розслідування підключили демоноборця, і недарма. Винуватцем виявився вселений в тіло молодшого сина сімейства дух. Ніхто тоді не докопувався, як і чому молодий маг втратив бажання жити і за яких обставин його тілом заволодів злий дух.

Дотепно, що саме він – Лірен – розвіяв душу переселенця. Звідси підозра і впала на нього. Наче це він так прибрав за собою.

Лірієць навіть усміхнувся. І почав розбирати складений прокурором пазл на складові. Справа зникнення сім’ї стала першою в переліку злочинів, що тим або іншим чином підтверджували його вину.

- Хто розділив з тобою клеймо смертника? – втрутився в потік його думок голос прокурора.

- Що, не терпиться відправити мене на той світ? – іронічно поцікавився Лірен. – Навіть якщо і скажу, ти про це не згадаєш.

- Він живий? Ти?...

Лірен відірвав погляд від документів і роздратовано подивився на прокурора. Максвел запнувся і побілів. Здавалося, в очах лірійця він міг бачити свою смерть. І вона не буде легкою. Серце закалатало ще швидше, і лірієць усміхнувся ширше, наче міг чути його серцебиття.