Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Зедд розгорнув записку й перечитав її. Повз нього якраз проходив ставний чоловік у лівреї — володар красивої, акуратно підстриженої сивої бороди.

— Вибачте. — Зедд загородив йому дорогу. — Не могли б ви підказати, де тут знаходиться, — він глянув на папірець, — Західна околиця, третій ярус уздовж дороги на Північне плоскогір'я?

— Звичайно, пане. — Бородань чемно вклонився. — Там живуть цілительки. Це недалеко. Дозвольте мені провести вас до того місця, звідки ви, користуючись моїми вказівками, легко доберетеся самостійно.

Зедд широко посміхнувся. Нездоланна втома раптом кудись зникла.

— Величезне спасибі. Дуже люб'язно з вашого боку.

Сестра Маргарита піднялася широкими кам'яними сходами і повернула за кут. Побачивши її, старенька служниця, крекчучи, опустилася на коліна. Сестра на мить зупинилася і торкнулася долонею схиленою голови.

— Хай благословить тебе Творець.

Служниця підняла очі, і обличчя її розпливлося в широкій беззубій усмішці:

— Спасибі тобі, сестро. Хай буде благословенне твоє служіння Йому.

Маргарита посміхнулася у відповідь і проводила поглядом стару, яка насилу тягла відро вниз по сходах. Бідна жінка, подумала Маргарита, їй доводиться працювати ночами. Але що поробиш?

Ось і сестру Маргариту теж підняли сьогодні посеред ночі. Сукня чомусь незвично тиснула в плечах. Нахиливши голову, Маргарита побачила, що в поспіху неправильно застебнула верхній гудзик. Привівши одяг в порядок, вона штовхнула важкі дубові двері і вийшла в темряву.

Походжаючий по двору стражник побачив сестру і кинувся до неї. Вона позіхнула, прикривши рот книгою. Стражник, похитнувшись, зупинився.

— Сестра! Де абатиса? Він кличе її! У мене мурашки по спині біжать, так він кричить. Де абатиса?

Сестра Маргарита пильно подивилася на стражника. Коли він відступив на крок, сестра повільно продовжила свій шлях.

— Абатиса не приходить просто тому, що пророк щось кричить, — кинула вона через плече.

— Але ж він кличе її, саме її!

Вона зупинилася, міцно стискаючи книгу в руках.

— Може, ти бажаєш сам порушити нічний спокій абатиси просто тому, що пророк цього захотів?

У місячному світлі обличчя стражника стало мертвеннно-блідим.

— Ні, сестра!

— Досить і того, що через нього підняли з ліжка сестру.

— Але, сестра… Ви ж не знаєте… Він кричав, що…

— Досить! — Вона підвищила голос. — Чи я повинна нагадати тобі, що, якщо хоч одне слово пророка зірветься з твоїх губ, ти втратиш голову?

— Ні-ні, сестра. — Рука його мимоволі метнулася до горла. — Я б ніколи нікому не повторив його слів. Нікому, крім сестер.

— Нікому, навіть сестрам. Його слова ніколи не повинні торкатися твого язика.

— Вибач мене, сестра. — В голосі стражника почулася благання. — Просто я ще ніколи не чув, щоб він так кричав. Він взагалі ніколи нічого не говорив, тільки іноді просив покликати сестру. Те, що він сказав, стривожило мене. Він ніколи ще не говорив таких речей.

— Він прорвався крізь щит. Таке вже траплялося. Іноді йому це вдається.

Ось тому-то його правоохоронці пов'язані обітницею ніколи нікому не говорити про те, що їм трапиться почути. Що б ти не почув, краще б тобі забути про це назавжди. Якщо ти не хочеш, щоб тобі допомогли забути.

Він тільки похитав головою, від страху не в силах вимовити ні слова. Сестрі не хотілося його залякувати, але що їй залишалося робити? А якщо він бовкне зайве за кухлем пива? Пророцтва небезпечні для непосвячених.

Маргарита м'яко поклала руку на плече стражникові.

— Як тебе звуть?

— Мечоносець Кевін Андельмер, сестра.

— Якщо ти даси мені слово, мечоносець Андельмер, що зумієш утримати язик за зубами заради свого ж блага, я подумаю, що можна для тебе зробити. Для цієї служби ти безумовно не годишся.

Він впав на коліна.

— Будь благословенна, сестра! Та я швидше погоджуся зустрітися з сотнею варварів з Диких земель, аніж ще раз почути голос пророка! Я нічого не скажу, клянусь життям.

— Ну що ж, добре. Повертайся на свій пост. А коли змінишся, знайдеш капітана і скажеш йому, що сестра Маргарита веліла перевести тебе на інший пост. — Вона поклала руку йому на голову. — Хай благословить тебе Творець.

— Спасибі, сестро. Ви були дуже добрі до мене. Вона пішла далі, через арку, мимо невеликої колонади, вниз по гвинтових сходах, в освітлений смолоскипами зал, до дверей в покої пророка. Два стражника, озброєні списами, стерегли вхід. Вони схилилися перед сестрою.

— Мені передали, що пророк говорив крізь щит.

— Хіба? — Холодні темні очі здивовано подивилися на неї. — Я нічого не чув. А ти? — Колега повернувся до товариша, який стояв, спершись на спис, підпираючи рукою підборіддя.

— Ні слова. Тут тихо як в могилі.

— Це той, що нагорі, він що, розпустив язика? — Запитав перший стражник.

— Довгий час пророк нічого не говорив, тільки просив покликати сестру.

Хлопчик ніколи ще не чув слів пророцтва.

— Ми повинні зробити так, щоб він взагалі більше нічого не чув? І не говорив?

— В цьому немає необхідності. Він поклявся мовчати, а завтра його переведуть в інше місце.

— Поклявся! — З кислою міною повторив стражник. — Клятви — не більше ніж порожні слова. Кров — вірніше.

— Ось як? Чи повинна я розуміти це так, що і твоя обітниця мовчання не більше ніж порожні слова? Кров — вірніше? — Сестра Маргарита суворо подивилася на нього.

Стражник опустив очі:

— Ні, сестра. Моя обітниця — справжня. Вона кивнула:

— Хто-небудь ще