Шазілір. Заборонений день - Олена Гриб
Так, Міловіка Дзвінка хотіла коли-небудь очолити міський архів, але це означало не лише можливість займатися улюбленою справою і ні від кого не залежати. Бути головною – відвідувати магістрат, говорити «ні», зустрічатися з Нелюдом…
– Приємно отримати підвищення? – неправильно витлумачив її розгублений погляд Ірван Шала.
– Чи то справдилася заповітна мрія, чи кошмар перетворився на дійсність, – пробурмотіла Міка. – В сенсі, я дуже рада, але відповідальність і таке інше… Точно, мене лякає відповідальність.
Похмуре обличчя посланця із Ківіра осяяла м’яка усмішка.
– Повірте, кожен через це проходить! Нічого, років за десять згадаєте сьогоднішній день із розчуленням!
«У мене контракт на п’ять», – але вказувати на помилку не мало сенсу.
Годі, наговорилися вдосталь. Місію виконано, робота чекає.
– Зайдіть у мій кабінет, будь ласка. – Міка не відразу зрозуміла, що Даріан звертається до неї. – Упевнений, ми зустрічалися раніше, і те, що я вас не пам’ятаю, мене непокоїть. Якось на дозвіллі треба буде зайнятися цим питанням. А зараз мені цікаво дещо інше. Чому перший зі своїх помилкових випадків ви, пані Дзвінко…
– Називайте мене, як заведено в Шазілірі, – перервала вона. – Ківірські традиції тут не прижились. Це ви, сподіваюся, запам’ятаєте?
– А ви, схоже, більше не соромитеся обвітреного обличчя?
Керрейт вказував на забуту хустинку, проте це вже втратило актуальність. Хоч Міка й знала, що Нелюд ніколи не згадає злощасну Лору, та в глибині душі метався сумнів. Завжди є винятки, хіба ні? І раптом він – один із них? Тоді їй не те що не бути доглядачкою – вона втратить усе!
– Радий, що ми порозумілися, пані Міловіко, – м'якше продовжував губернатор. – А то мені здалося, ви з тих ніжних створінь, які непритомніють від однієї згадки мого прізвища. Тобто прізвиська, бо прізвище вони охоче приміряли б собі чи своїм дочкам. Отже, чому перший випадок ви назвали… Цитую: «Маячня»? Благаю, не дивуйтесь! На звороті все чудово читається. То що скажете?
