Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг

— Це ще м’яко сказано, — вставив Едді. — От побачиш, на той час, коли ти там з’явишся, він уже оббігає дванадцять букіністичних крамниць і затариться бозна-скількома примірниками першого видання «Дев’ятнадцятого нервового зриву Індіани Джонса».

— …але містер Діпно вас вислухає, — вів далі Джейк.

— Хає, Ейк, — погодився Юк і перевернувся на спинку. — Хає, иихо.

— Якщо хтось і здатен переконати в чомусь містера Тауера, — сказав Джейк, чухаючи Юкові черевце, — то це містер Діпно.

— Добре, — кивнув Каллаген. — Я тебе зрозумів.

Діти вже співали ближче. Сюзанна озирнулася, але їх ще не було видно. Напевно, вони йшли Річковою вулицею. А якщо так, то на видноті опиняться, коли проминуть стайню і повернуть на головну вулицю біля Тукової крамниці. Дехто з фолькен на веранді вже попідводилися, щоб подивитися на процесію.

Тим часом Роланд з усмішкою вивчав Едді.

— Колись від тебе я чув вислів з твого світу щодо слова «припускати». Я б хотів почути його ще раз, якщо ти не забув.

Едді широко всміхнувся

— Припускати означає пошитися в дурні. Ти про це?

Роланд кивнув.

— Хороша приказка. Проте зараз я висловлю одне припущення. Заб’ю його, як гвіздок, і повішу на нього всі наші сподівання вийти живими з цієї халепи. Мені це не подобається, але іншого виходу я не бачу. А припущення таке: проти нас копають лише Бен Слайтмен і Енді. Якщо ми вчасно їх зупинимо, то зможемо планувати щось таємно.

— Не вбивайте його, — тихо, майже нечутно сказав Джейк. Він узяв Юка на руки й рвучкими рухами гладив йому голову та довгу шию. Юк стоїчно витримував ці примусові пестощі.

— Прошу, Джейку? — нахилилася до нього Сюзанна, приставивши руку до вуха. — Я не…

— Не вбивайте його! — хрипким дрижачим голосом повторив хлопчик. Здавалося, він от-от розплачеться. — Не вбивайте тата Бенні. Будь ласка.

Едді обережно поклав руку хлопчикові на потилицю.

— Джейку, тато Бенні Слайтмена воліє відправити сотню дітлахів до Краю грому з Вовками, аби тільки врятувати свого сина. І ти знаєш, якими вони звідти повертаються.

— Так, але поставте себе на його місце. Він думає, що в нього нема вибору, бо…

— Він міг би обрати опір на нашому боці. — Голос Роланда звучав глухо й відстрашливо. Майже мертво.

— Але…

Але що? Джейк не знав. Він міркував над цим безперестану, але досі не придумав відповіді. Раптово по його щоках потекли сльози. Каллаген хотів покласти руку йому на плече, але Джейк його відштовхнув.

Роланд зітхнув.

— Ми зробимо все, що зможемо, щоб помилувати його. Тільки це я можу тобі пообіцяти. Не знаю, чи буде це насправді милістю — все одно Слайтменам у цьому містечку не жити… якщо наприкінці наступного тижня містечко ще існуватиме… але вони можуть оселитися десь на півночі чи на півдні Дуги й почати нове життя. А ще, Джейку, Бенні Слайтмен не повинен знати про те, що ти підслухав розмову між його батьком та Енді.

Джейк дивився на нього, і в його погляді прозирала несмілива надія. До Слайтмена-старшого йому було байдужісінько, але не хотілося, щоб Бенні дізнався, як його друг виказав його батька. Напевно, то було боягузтво з його боку, але все одно він не хотів, щоб Бенні знав.

— Правда? Точно?

— Нічого певного сказати не можу, але…

Не встиг Роланд договорити, як з-за рогу вигулькнули діти, що співали. На чолі процесії, поблискуючи срібними кінцівками й золотистим у м’якому вечірньому світлі тулубом, йшов Енді, робот-вістовий. Він просувався спиною вперед, в одній руці тримаючи арбалетну стрілу, обв’язану яскравими шовковими стрічками. Сюзанна подумала, що він схожий на командувача парадом до Дня незалежності. Він широко розмахував стрілою, диригуючи піснею дітей, а з гучномовців на його грудях і в голові лилися звуки волинки.

— Чорт забирай, — промовив Едді, — це ж гамельнський щуролов.

ТРИ

О-комала-моя-мила!

Мама сина народили!

А наш тато так гуляли,

Що на силі підупали!

Цей куплет Енді проспівав сам, потім наставив паличку на юрбу дітей, і вони радісно заспівали другий.

Ой комало, комалися!

Тато зовсім упилися.

Все село сміялось,

Мама усміхалась.

Радісний сміх. Дітей було не так багато, як думала раніше Сюзанна, судячи з того галасу, який вони зчиняли. Після Джейкової розповіді її серце стислося від вигляду Енді, який ними керував. Та водночас вона відчула, як у горлі й на скроні запульсувала жилка люті. Він веде їх вулицею! Так, Едді мав рацію, як щуролов — гамельнський щуролов.

Робот показав імпровізованою диригентською паличкою на дівчинку років тринадцяти-чотирнадцяти. Сюзанна впізнала в ній дочку Ансельмів, які жили на маленькій фермі південніше від Тіанової. Наступний куплет вона проспівала чистим голосом, під ту саму ритмічну мелодію, що дуже нагадувала віршик для скакалки:

Комала, комала,

Сіять рис казала.

Сіяти, збирати,

Дурнів обминати.

Коли до неї приєдналися інші голоси, Сюзанна збагнула, що дітей справді було значно більше. Вони все прибували з-за рогу. Вуха сказали їй правду, тоді як очі підманули. Але на це була вагома причина.

Ой, комала, комала! (співали діти)

Мама рис віддали,

Але тато не дурні,

З мамов сіють рис самі!

На перший погляд дітей було менше, бо обличчя повторювалися — наприклад, дівчинка Ансельмів виглядала майже так само, як її брат, що стояв поряд. Брат-близнюк. Майже всі діти в гурті Енді були близнятами. Зненацька Сюзанна відчула всю моторошність цього видовища: неначе всі дивні збіги, що з ними траплялися, скупчилися зараз перед їхніми очима. Їй стало млосно. І над лівим оком вона відчула перший укол болю. Рука вже сама потяглася до того місця, але Сюзанна наказала собі: «Ні. Я цього не відчуваю». І примусила руку опуститися. Потреби терти надбрів’я не було. Навіщо чіпати місце, яке не болить?

Енді спрямував свою паличку на товстенького хлопчика, який, попри свій юний вік (не більше восьми років) мав дуже серйозний вигляд. Він зосереджено проспівав свій куплет таким кумедним дискантом, що інші діти засміялися.

Ой комала, комала-ти,

Стала пора рис збирати

Що посієш — те і вродить,

Коли мама за тим ходить!

На що хор голосів відповів:

Ой комала, комала в полі!

Рис дарує волю!

Сієш рис без меж,

Знаєш, що збереш!

Помітивши Роландів ка-тет, Енді привітно замахав паличкою. І діти також… діти, половина яких повернеться додому заслиненими рунтами, якщо диригент параду доможеться