На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Лоґен приклав долоню до чола Кея. Чоло було гарячим і вологим.

— У тебе гарячка. Ти і їдь верхи.

Учень не намагався сперечатись. Він опустив очі на порвані чоботи Лоґена.

— Тобі підійдуть мої чоботи?

Лоґен похитав головою.

— Вони для мене замалі. — Він опустився навколішки над тліючим вогнем і стиснув губи.

— Що ти робиш?

— У кожного вогнища є дух. Я покладу цього собі під язик, щоб ми пізніше могли розпалити ще одне багаття.

Кей виглядав надто хворим, щоб дивуватись. Лоґен всмоктав духа, відкашлявся від диму і здригнувся від гіркого присмаку.

— Ти готовий вирушати?

Учень підняв руки у безнадійному жесті.

— Я вже зібраний.

Малакус Кей любив говорити. Він говорив, коли вони перетинали вересовища дорогою на південь, і коли сонце важко пробивалося крізь свинцеве хмаровиння, і коли вже під вечір вони увійшли в ліс. Хвороба ніяк не позначилася на його красномовстві, але Лоґена це не тривожило. З ним уже давно ніхто не говорив, а крім того, розмови допомагали забути про ноги. Він був голодний і втомлений, але найбільше Лоґена мучили власні ноги. Від його старих шкіряних чобіт залишилися самі клапті, пальці на ногах були подерті і по-рубцьовані, а гомілка досі пекла від зубів шанка. Кожен крок був неабияким випробуванням. Раніше його звали найстрашнішою людиною Півночі, а тепер він боявся найменших гілочок та камінців на дорозі. В цьому крилася певна іронія. Він скривився, наткнувшись ногою на камінчик.

— …Отже, я сім років навчався у майстра Захаруса. Він великий маг, п’ятий із дванадцяти учнів Джувенса, надзвичайна людина, — в очах Кея все, пов’язане з магами, виглядало надзвичайним. — Майстер Захарус вирішив, що мені пора відправитись до Великої північної бібліотеки і навчатись у Майстра Баяза, щоб отримати власний посох. Втім, тут мені доводиться нелегко. Майстер Баяз надзвичайно вимогливий і…

Кінь зупинився й фиркнув, сіпнувся і зробив нерішучий крок назад. Лоґен принюхався до повітря і спохмурнів. Десь поряд знаходились люди, і вони, крім усього, добряче смерділи. Він мав би помітити їх раніше, але вся його увага була прикута до ніг. Кей поглянув на нього згори.

— Що таке?

Ніби у відповідь на його питання десь за десять кроків попереду з-за дерева вийшов чоловік, а трохи далі — ще один. Вони, без сумніву, були наволоччю. Брудні, зарослі, одягнені в подерті шматки розмаїтого хутра та шкіри. Загалом, чимось схожі на Лоґена. У худорлявого, котрий стояв зліва, був спис із зазубленим наконечником. У велетня справа — важкий, поцяткований іржею меч і старий, погнутий шолом із шпичаком на верхівці. Вони, вишкірившись, рушили вперед. Лоґен озирнувся через плече на звук, що долинув ззаду, і його серце завмерло. Третій чоловік, із великим чиряком на обличчі, обережно скрадався за ними, стискаючи в руках важку сокиру.

Кей нахилився в сідлі, дивлячись на них круглими від страху очима.

— Вони розбійники?

— Та ти в нас, блядь, провидець, — процідив Лоґен крізь зціплені зуби.

Вони спинилися за крок чи два попереду. Той, із шоломом, схоже, був ватажком.

— Гарний кінь, — гаркнув він. — Позичите його нам?

Той, котрий тримав списа, вишкірився, взявшись за вуздечку.

Тепер все стало ще гірше. Мить тому здавалося, що гірше вже не буде, але доля підсобила. Лоґен сумнівався, що з Кея буде хоч якесь пуття у сутичці. Отже, залишався він один проти трьох або й більше чоловіків, із самим тільки ножем. Якщо він не почне діяти, їх із Малакусом пограбують і, цілком ймовірно, вб’ють. Треба дивитися реально на подібні речі.

Лоґен вдруге роздивився трьох розбійників. Вони не очікували опору від двох неозброєних чоловіків — спис тримали горизонтально, а меч був опущений до землі. Він не знав, яка там ситуація у третього із сокирою, але тут уже доводилося покладатись на удачу. Прикра правда в тому, що той, хто б’є першим, зазвичай б’є останнім, тож Лоґен повернувся до чоловіка з шоломом і виплюнув духа йому в обличчя.

Дух спалахнув у повітрі і жадібно накинувся на розбійника. Голову чоловіка оповили танцюючі омахи полум’я, а його меч упав додолу. Він відчайдушно вхопився за обличчя руками, і вони теж загорілись. Чоловік із криками кинувся геть.

Кінь Кея злякався вогню і, форкаючи, став дибки. Приголомшений побаченим, худорлявий позадкував, але Лоґен кинувся на нього, схопив однією рукою ратище і вдарив його головою в обличчя. Ніс нападника хруснув від удару Лоґена, і він, спотикаюсь, відсахнувся — по підборіддю в нього струменіла кров. Лоґен притягнув його назад, смикнувши на себе спис, широко замахнувся правою рукою і врізав йому по шиї. Розбійник, булькочучи, упав на землю, і Лоґен вирвав спис у нього з рук.

Він відчув за спиною якийсь рух, припав додолу і відкотився вліво. Сокира розітнула повітря в нього над головою і глибоко ввійшла у бік коня, забризкавши землю краплями крові та розірвавши попругу. Чирякомордий відскочив, крутнувшись услід за своєю сокирою. Лоґен стрибнув на нього, але підвернув ногу на камінці і, зойкнувши від болю, похитнувся, ніби п’яний. Стріла, пущена звідкись з-поміж дерев позаду, просвистіла повз його обличчя і зникла в кущах по той бік дороги. Кінь форкав і хвицався, дико закотивши очі, а тоді рвонув дорогою у скаженому галопі. Сідло зірвалось зі спини коня, і Малакус Кей із криком полетів у кущі.

Замислюватися про нього не було часу. Лоґен войовничо рикнув і накинувся на чоловіка з сокирою, цілячись списом йому в серце. Той здійняв сокиру, щоб відхилити вістря — відхилив, але недостатньо високо. Спис проткнув плече, від чого чоловіка розвернуло. Ратище гучно тріснуло, Лоґен втратив рівновагу і полетів уперед, збивши з ніг чирякомордого. Під час падіння вістря списа, що стирчало у противника зі спини, залишило глибокий поріз на голові Лоґена. Лоґен вхопився обома руками за сплутане волосся власника сокири, відтягнув його голову назад, а тоді з усієї сили вдарив об камінь.

Похитуючись і борячись із запамороченням, він зірвався на ноги і витер кров з очей — якраз вчасно, щоб помітити стрілу, що вилетіла з-поміж дерев й увіп’ялась у стовбур за один-два кроки від нього. Лоґен помчав до стрільця. Він його нарешті запримітив — це був хлопець років чотирнадцяти, котрий саме тягнувся за наступною стрілою. Лоґен дістав свого ножа. Хлопець готувався до наступного пострілу, але в його очах уже металася паніка. Він зачепився пальцями за тятиву і всадив стрілу собі в руку, чому неабияк здивувався.

Лоґен був уже близько. Хлопець замахнувся на нього