Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Та ні, — недбало відповів Річард. — Зовсім ні. Це був заклопотаний молодик, що по дурості зазіхнув на чужу дружину. І віск в очі йому бризнув чоловік.

— Та ну? А чому цей тупоголовий козел просто не закрив повік?

І тут Річард вперше за весь час обдарував хлопця не обіцяючою нічого хорошого посмішкою.

— Та тому що йому спершу відрізали повіки, щоб він не міг закрити очей. Бачиш, там, звідки я родом, з кожним, хто доторкається до жінки всупереч її волі, обходяться не дуже-то ласкаво.

— Та ну?

— Ага. І повіки — не єдине, що відрізали тому молодцю.

Молодик знову відкинув волосся з лоба.

— Ти що, мені погрожуєш, облом?

— Ні. Я не можу зробити тобі нічого гірше того, що ти робиш собі сам.

— Це ти про що?

— Ти ніколи нічого в житті не досягнеш. Ти завжди будеш нікчемою, брудом, що зчищають з чобіт. У тебе є лише одне життя, а ти його витрачаєш даремно. І це дуже сумно. Сумніваюся, що ти маєш хоча б найменше уявлення, що означає бути по-справжньому щасливим, вчинити щось дійсно варте, щоб можна було пишатися собою. Ти сам все це відкинув, і гірше цього нічого бути не може.

— Я не можу змінити своє життя.

— Ні, можеш. Ти сам будуєш своє життя.

— Та ну? І як ти собі це уявляєш?

— Подивися, в якому свинарнику ти живеш, — обвів рукою Річард. — Твій батько — керуючий домом. Чому б тобі не проявити трохи гордості і не привести в порядок це місце?

— Так він же керуючий, а не господар. Господар був жадібним сучим сином, що здирав плату, яка багатьом була недоступна. Орден забрав цей будинок собі. А господаря за його злочини проти народу замучили до смерті. Моєму батькові дали роботу керуючого. Ми просто доглядаємо за цим будинком, щоб допомагати таким дурням як ти, у кого немає житла. У нас немає грошей на ремонт будинку.

— Грошей? Хіба потрібні гроші, щоб прибрати все це сміття в коридорі? — Вказав Річард.

— Не я його накидав.

— А поглянь на ці стіни. Щоб їх вимити, гроші зовсім не потрібні. А підлогу в цій кімнаті? Її не мили років десять як мінімум.

— Ей, я ж не прибиральниця!

— А щаблі біля під'їзду? Хто-небудь в один прекрасний день зверне собі шию. Може, навіть ти сам або твій батько. Чому б тобі для різноманітності не зробити що-небудь корисне і полагодити їх?

— Я ж сказав, у нас немає грошей на ремонт.

— А для цього гроші і не потрібні. Їх потрібно лише перебрати і замінити прогнилі сходинки. А їх можна вирізати з лежачих повсюди дощок.

Парубок витер долоні об штани.

— Раз ти такий розумний, то чого ж не полагодиш сходинки?

— Відмінна думка. Я так і зроблю.

— Та ну? Я тобі не вірю. — До хлопця знову повернулася нахабство.

— Завтра, після роботи, я полагоджу сходинки. Якщо прийдеш, то я навчу тебе, як це робити.

— Може, й з'явлюся, щоб подивитися на придурка, який буде лагодити щось, що йому навіть не належить, і лагодити задарма до того ж.

— Зовсім не задарма. А тому, що я теж ходжу по цій драбині, і щоб будинок, в якому я живу, виглядав пристойніше. І мені не хочеться, щоб моя дружина зламала собі ногу. Але якщо ти захочеш прийти і навчитися, як лагодити сходи, то спершу одягнеш сорочку з поваги до живучих у твоєму домі жінок.

— А якщо я прийду подивитися, але не стану одівати сорочку, як якийсь старий пердун!

— Тоді у мене не знайдеться достатньо до тебе поваги, щоб витрачати час на те, щоб навчати тебе лагодити сходинки. І ти нічому не навчишся.

— А якщо я не хочу нічому вчитися?

— Ну, тоді, навпаки, я дізнаюся щось нове про тебе.

— Та з якого біса мені взагалі потрібно вчитися лагодити якісь дурнуваті сходинки? — Закотив очі хлопець.

— Взагалі-то особливої необхідності вчитися лагодити сходинки у тебе немає, але якщо тобі не наплювати на себе самого, то тобі слід було б хотіти чому-небудь навчитися. Навіть найпростішим речам. Людина починає пишатися собою, тільки якщо робить щось корисне, нехай це всього лише тільки лагодження декількох сходинок.

— Та ну? Я і так пишаюся собою.

— Ти залякуєш людей і їх страх помилково приймаєш за повагу. Ніхто не може дати тобі самоповагу, навіть ті, кому ти небайдужий. Самоповагу людина виробляє сама. А поки що ти вмієш тільки пижиться і виставляти себе дурнем.

— Це кого ти обізвав… — Схрестив на грудях руки хлопець.

Річард ткнув хлопця пальцем в гладкі груди, змушуючи відступити на крок.

— У тебе всього одне життя. Шлятися по вулицях, ображаючи перехожих і лякаючи людей, з твоєю бандою — це все, що ти хочеш від життя? Це все, на що ти хочеш розтратити своє єдине життя? Кожен, хто чогось хоче від життя, хто хоче, щоб його життя щось значило, побажав би вчитися. Завтра я полагоджу ці сходинки. І завтра ми дізнаємося, що ти собою являєш.

Молодик знову з викликом схрестив руки на грудях.

— Та ну? Ну а може, я вирішу за краще провести час з дружками?

— Саме тому твоє життя і залежить тільки від тебе, — знизав плечима Річард. — Не можу сказати, що скоїв щось дуже вже значне