На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Запала напружена тиша.

— Що тут, блядь, відбувається? — заревів він, виходячи у центр кімнати.

Вода текла з його бороди по сивому, старечому волоссю на грудях, скрапувала з пісюна і яєць, що хилиталися собі туди-сюди. Це було чудне видовище. Голий старий проти трьох озброєних практиків Інквізиції. Смішно, а, втім, ніхто не сміявся. У ньому було щось напрочуд страшне, навіть коли він був без одягу і весь мокрий. Практики позадкували, спантеличені, навіть налякані.

— Ви йдете з нами, — повторила жінка, однак до її голосу немов закралася нотка сумніву. Один із її супутників зробив обережний крок до Баяза.

У животі Джезаля з'явилося якесь дивне відчуття. Протягле, засмоктувальне, щемке, нудотне відчуття. Наче тоді на мості у затінку Будинку Творця. Тільки гірше. Обличчя чаклуна зробилося невимовно суворим.

— Мій терпець урвався.

Найближчий практик луснув, наче пляшка, яку кинули з висоти. І жодного тобі звуку — лише тихе чавкання. Щойно він — живий і здоровий — наближався до старого, здійнявши меч, а вже наступної миті розлетівся на тисячу шматочків. Якась незнана його частка ляпнула об штукатурку біля голови Джезаля. Шпага випала і застукотіла об підлогу.

— Що ти там казала? — гаркнув Перший з-поміж магів.

Ноги Джезаля тремтіли. Щелепа відвисла. Він відчував слабкість, нудоту і страшну порожнечу всередині. На його обличчі були краплі крові, але він не насмілився поворушитись, щоб їх витерти. Він дивився на голого старого і не міг повірити своїм очам. Здавалось, ніби він став свідком того, як добродушний старий дурник умить перетворився на жорстокого убивцю, і не завагавшись при цьому ні на мить.

Рудоволоса жінка на мить застигла, забризкана кров'ю і грудками м'яса та кісток, вирячивши очі завбільшки, як дві тарілки, а тоді почала повільно задкувати до дверей. Другий пішов услід за нею, і так поспішав забратися, що ледь не перечепився через ногу Дев'ятипалого. Всі інші стояли нерухомо, наче статуї. Джезаль почув швидкі кроки у коридорі — це двоє практиків пустилися навтьоки. Він майже заздрив їм. Вони принаймні могли втекти. Натомість кошмар тривав.

— Нам треба вшиватися звідси, і то негайно! — гаркнув Баяз, кривлячись, немов від болю. — Тільки штани накину. Допоможи йому, Лонґфуте! — крикнув він не оглядаючись.

У навігатора вперше відняло мову. Він закліпав, тоді піднявся з-за столу, нахилився до непритомного північанина і відірвав смужку від його подертої сорочки, щоб зробити пов'язку. Відтак спохмурнів і завагався, наче не знав, з чого почати.

Джезаль зглитнув слину. Він досі тримав у руці шпагу, проте він не мав сили повернути її назад у піхви. Шматочки нещасного практика були розкидані по кімнаті, поприлипавши до стін, стелі, людей. Джезаль ще ніколи не був очевидцем смерті, тим паче такої огидної і неприродної за своєю суттю. Він гадав, що мав би бути нажаханим, але натомість відчув дивовижне полегшення. Його тривоги тепер видавалися нікчемними.

Він принаймні був досі живий.

Чим багать тим і раді

— Я ж казала, жодних відвідувачів!

Він зітхнув. У нього були значно важливіші справи, ніж стовбичити тут із хворою ногою, але він пообіцяв і збирався свого слова дотримати. Тісний, непримітний передпокій у тісному, непримітному будинку, схожому на сотні інших. Сам район був нещодавно забудований рядами новомодних дерев'яно-мурованих будинків на три поверхи, які, певно, годилися для сім'ї та пари слуг. Сотні однакових, безликих будинків. Будинків для міщанства. Нових багатіїв. Простолюдинів-вискочок, як їх, мабуть, назвав би Сульт. Банкірів, купців, ремісників, крамарів, клерків.

«А іноді, бува, впихнеться сюди і будиночок якогось успішного фермера-поміщика — як оцей».

Голоси стихли. Глокта почув кроки, дзенькіт скла, а тоді двері прочинилися. Визирнула покоївка — миршава дівчина з великими водянистими очима. Вона виглядала наляканою і винуватою.

«Все ж я до цього звик. Всі робляться наляканими й винуватими, коли стикаються з Інквізицією».

— Вона готова вас прийняти, — промимрила дівчина. Ґлокта кивнув і пошкандибав повз неї до кімнати.

У його голові спливли туманні спогади про те, як одного літа він пару тижнів гостював у сім'ї Веста в Енґлії. Це було з десяток років тому, хоча здавалось, що минуло років сто. Він згадав, як вони фехтували з Вестом у дворі їхнього дому, і як за ними з дня у день спостерігала темноволоса дівчина з серйозним обличчям. Згадав не дуже давню зустріч з молодою жінкою у парку, яка спитала його, як він почувається. Йому тоді було дуже зле, він ледь бачив перед себе, та й її обличчя розпливалося у пам'яті. Тому Глокта не знав чого очікувати, але він точно не очікував побачити синці. На мить він був трохи шокований.

«Але я добре вмію це приховувати».

Один темний, бузково-коричнево-жовтий під лівим оком, аж запухла нижня повіка. Один біля кутика рота, де губа була розсічена й покрита струпами. Глокта добре знався на синцях — мало хто міг його у цьому перевершити.

«І навряд чи це нещасний випадок. Хтось навмисно вдарив її в обличчя.».

Розглядаючи ці огидні відмітини, він згадав свого старого друга Коллема Веста, який плакав у його їдальні та благав про допомогу, і склав ці два факти воєдино.

«Як цікаво!»

Тим часом вона собі сиділа і дивилася на Глокту з високо задертим підборіддям, повернувши до нього половину обличчя з найгіршими синцями, наче підбиваючи його на коментар.

«Вона не схожа на свого брата. Геть не схожа. Не уявляю, щоб вона розплакалась в моїй їдальні чи десь іще».

— Чим можу прислужитися, інквізиторе? — спитала вона холодно.

Він відчув, як вона ледь помітно затнулась при слові «інквізитор».

«Вона пила... хоч і гарно це приховує. Проте її розум не притупився».

Глокта зціпив губи. Він виразно відчув — треба ступати обережно.

— Я прийшов не по роботі. Твій брат попросив мене...

Вона грубо його урвала.

— Брат попросив? Он як? То ти прийшов простежити, чи я не трахаюся з першим-ліпшим, так?

Глокта хвильку почекав, переварюючи почуте, а тоді взявся тихо гиготіти.

«О, це чудової Вона починає мені неабияк подобатись!»

— Що смішного? — розсердилась вона.

— Перепрошую, — відказав Глокта, витираючи своє сльозливе око пальцем, — але я провів