На лезі клинка - Джо Аберкромбі

— Допоможи, — прошепотів він, але допомоги не було.

Він знав — униз падати далеко, дуже далеко. Води цього разу не було. Тільки твердий, плаский, згубний камінь. Він почув деренчання. Це нападник у масці йшов за ним по дошці. Почулися чиїсь крики, але зараз це не мало значення. Він почав сповзати нижче, дряпаючи руками нетривке вапно.

— Допоможи, — прокректав він.

Але хто міг йому допомогти? Ні маски, ні Ферро не скидались на людей, готових подати руку допомоги.

Він почув глухий удар і розпачливий вереск. Це Ферро копнула дошку, скинувши маску вниз. Здавалось, крик ще довго линув, затихаючи, поки його не обірвало далеке «геп». Тіло маски розквасилось об землю десь внизу, і Лоґен знав, що його чекає та ж доля. Треба дивитися реально на подібні речі. Його не викине на берег річки, як минулого разу. Пальці Лоґена поволі зісковзували, а вапно починало відвалюватись. Битва, втеча, підйом — все це висмоктало з нього сили, і тепер він був безпорадним. Лоґен задумався, який звук зрине з його горла, коли він зірветься.

— Допоможи, — прошепотів він.

І в цю мить його зап'ястя обхопили чіпкі пальці. Темні, брудні пальці. Лоґен почув гарчання, відчув, як його із силою тягнуть за руку. Він застогнав. Перед очима знову виник край парапету. Тепер він побачив Ферро. Її зуби були зціплені, а очі майже зовсім зажмурені від натуги. Шию помережали випнуті жили, на обличчі багровів шрам. Він схопився за парапет другою рукою, і, притиснувшись до нього грудьми, зміг закинути на нього коліно.

Вона втягнула його, і Лоґен перекотився й плюхнувся горілиць по інший бік, сапаючи, як риба на суші, споглядаючи безхмарне небо.

— Я ще живий, — пробурмотів він за мить, заледве у це вірячи. Він би не надто здивувався, якби Ферро потопталася по його руках і допомогла впасти.

Вона нависла над ним, свердлячи його жовтими очиськами, вишкірившись від злості.

— Тупий, важкий білий виродок!

Вона відвернулась, хитаючи головою, попростувала до стіни і взялася лізти, швидко підтягаючись до пологого даху нагорі. Лоґен лише кривився, спостерігаючи за нею. Невже вона ніколи не втомлюється? Його руки були побиті і всуціль вкриті синяками та подряпинами. Ноги боліли, а ніс знову почав кровити. Все нило. Він обернувся і поглянув униз. Один у масці дивився на нього від лав, десь із відстані двадцяти кроків. Ще кілька комашились нижче, шукаючи, як піднятись. В самому низу у жовтому колі трави стояла худа чорна рудоволоса постать. Вона показувала в різні боки, а потім на нього, віддаючи накази.

Рано чи пізно вони знайдуть, як піднятись. Ферро затрималася на верхівці даху над ним — різкий, темний обрис на тлі ясного неба.

— Можеш там залишатися, якщо хочеш, — кинула вона, а тоді розвернулася і зникла.

Лоґен стогнав, зводячись на ноги, стогнав, човгаючи до стіни, а тоді зітхнув і почав шукати, за що вхопитись.

— Де всі? — поцікавився брат Лонґфут. — Де мій славетний працедавець? Де майстер Дев'ятипалий? Де чарівна леді Малджин?

Джезаль озирнувся. Хворобливий учень був надто заглиблений у свій егоїстичний смуток, щоб відповісти.

— За останніх двох не скажу, а от Баяз у ванній.

— Клянуся, мені ще не траплялося людини більш захопленої купанням, ніж він. Сподіваюся, що решта не баритиметься. Все вже готово, щоб ви знали! Корабель чекає. Запаси повантажено. Відкладати — це не моє! О ні! Ми повинні піймати приплив, інакше застрягнемо тут до...

Коротун затнувся і, несподівано занепокоївшись, поглянув на Джезаля.

— Ви виглядаєте засмученим, мій юний друже. Так, ви стурбовані. Чи можу я, брате Лонгфут, чимось вам допомогти?

Джезаль хотів було сказати, що це не його собаче діло, але натомість обмежився роздратованим: «Ні, ні».

— Припускаю, що тут замішана жінка. Я правий? — Джезаль різко звів очі, дивуючись, як чоловік здогадався. — Мабуть, ваша дружина?

— Ні! Я неодружений! Це зовсім інше. Це... е-е... — Він спробував підібрати слова, але не зміг. — Це зовсім інше, от і все!

— А-а, — сказав навігатор із посмішкою всезнайка. — Заборонена любов, таємна любов, так? — Джезаль із прикрістю відчув, що червоніє. — Бачу, що я правий! Чого не вільно, те й кортить, еге ж, мій юний друже? Е? Е? — Він заграв бровами з цілковито огидним, на думку Джезаля, виразом. — Цікаво, де запропастилися ті двоє?

Джезалю було все одно, але хоч якась зміна теми.

— Малджин і Дев'ятипалий? Ха! — реготнув Лонгфут, нахиляючись до Джезаля. — Може, їх, як і вас, захопила таємна любов? Може, вони звіялися кудись, щоб зайнятися тим, що так природно! — Він штурхнув Джезаля ліктем. — Можете собі уявити цих двох разом? Це було би щось, еге ж? Ха!

Джезаль скривився. Те, що північанин звір, він уже знав, ну, а ця злоблива жінка... якщо зважати на побачене, вона могла виявитися ще гіршою. Природнім для них було одне — насильство. Сама ідея їхнього роману видавалася відразливою. Від однієї думки про це Джезаль став почуватися так, немовби викачався у багні.

Дахи, здавалось, не закінчаться ніколи. Він то дерся нагору, то спускався вниз. Повз по верхівках, розставляючи у боки ковзкі ноги, просувався по карнизах, переступав через уламки крихких стін. Іноді Лоґен зводив очі, і перед ним поставала запаморочлива картина: хаотичне нагромадження мокрого сланцю, пощербленої черепиці, старезного свинцю і віддалік — стіна Аґріонта, а іноді й місто вдалині. Все би виглядало майже тихо й мирно, якби не Ферро — впевнена і прудконога, — вона лаяла і підганяла його, не даючи насолодитись краєвидом чи лячними урвищами, що їх вони проминали на своєму шляху, чи чорними постатями, які, безперечно, досі шукали їх унизу.

Один із рукавів Ферро надірвали в ході сутички, і тепер він метлявся навколо її зап'ястя, заважаючи дертись вгору. Вона розсердилась і відірвала його від плеча. Лоґен усміхнувся, згадуючи, скільки Баяз витратив сил, щоб переконати її змінити старе смердюче дрантя на новий одяг. Тепер вона виглядала ще бруднішою, ніж досі. Її сорочка була просякнута потом, забризкана кров'ю і вимащена брудом з дахів. Ферро озирнулась і побачила, що він на неї дивиться.

— Рухайся, біляче, — прошипіла вона до нього.

— Ти ж не розрізняєш кольорів, чи не так? — Вона подерлася далі, незважаючи на нього, обігнула димар, з'їхала на животі по брудних сланцевих плитах й опинилась на вузькому