Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки - АнєчкаLB

Молодий чоловік усміхнувся.

 – Ви казали, що не дивитеся фільмів. Але ж у вас навіть телевізора немає.

 – У моїй кімнаті немає. Та поруч із дитячим розважальним центром, в обідній залі є величезний екран. Там часто влаштовують сеанси. Іноді я теж дивлюся деякі фільми.

 – І жоден не сподобався?

 – І жоден я недодивилася до кінця. Я зараз нагрію молоко. Будете?

 – Ну ж бо спробуємо.

У дівчини всередині все тремтіло від щастя і хвилювання. У неї вдома гість! Це неймовірно. Уперше. Вона не сама. На вулиці ніч, а вона не сама!

Проворно Пейперкліп поставила на конфорку каструльку з молоком.

 – Можете зняти вітровку, якщо хочете.

 – Думаєте? Хоча, так. Нам же до ранку тут сидіти.

Бастьєн зняв легку куртку, яку дівчина вихопила з рук.

 – Я повішу на гачок. Не турбуйтеся, – кожен її метушливий рух видавав стурбованість. А як інакше?

 – Гаразд. А ви хіба не знімаєте плащ?

Господиня розгубилася і насупилася:

 – Ні. Я буду так.

 – Гаразд.

 – А навіщо вам стільки чоловічих костюмів? – поцікавився гість, коли його куртка повисла поруч із цілою колекцією штанів і піджаків.

 – Одного разу я побачила на вулиці чоловіка, який втратив роботу кравця. Фабрику, на якій він працював усе своє життя, закрили. Він був змушений переїхати із великого міста в наше. Але іншу роботу знайти так і не зміг. Тому стояв із оголошенням у руках і пропонував перехожим пошити їм костюм. Я замовила у нього один. Будь-якого розміру. На його розсуд. І він пошив. Зі своїм завданням кравець упорався чудово. Він, дійсно, майстер своєї справи. Куплений комплект я віддала сусідові з першого поверху. Той припав йому точно впору. Та й можливості купити у магазині подібний одяг у дідуся не було. Треба було бачити, як ожив погляд цього літнього чоловіка. У нього навіть хода стала іншою. Випрямив спину. Немов помолодшав. Це було так зворушливо. І я замовила в костюмера ще один комплект. Адже доходу, як і раніше, у того не було. І отриманий костюм теж комусь віддала. Так я час від часу замовляю костюми і віддаю їх тим, хто цього потребує. А ці просто поки ще не знайшли своїх власників. До речі, якщо хочете, можете приміряти який-небудь.

 – Вдячний за пропозицію. А у кравця справи налагодилися?

 – Так. У нього з’явилося більше клієнтів. Він навіть відкрив своє маленьке ательє. Працює там. І у вільний час навчає всіх охочих свого ремесла та залюбки ділиться з ними своїми знаннями й досвідом.

І непримітна особа не сказала, що з її допомогою у талановитого і працьовитого закрійника налагодилася не тільки трудова діяльність, а ще й особисте життя. У нього з’явилася добропорядна турботлива жінка. Яка теж досить довго чекала зустрічі з такою милосердною і пристойною людиною.

А потім розмови чомусь змінила тиша. Гість розглядав кімнату і стежив за маніпуляціями дивної нової знайомої. А вона ж із ентузіазмом готувала частування.

Тепле молоко було випито в мовчанні. Карамельні вафлі теж були із задоволенням поглинуті.

 – Чудернацько. Ви мене зовсім не знаєте. Запросили мене до себе додому на всю ніч. Ви пригощаєте мене ласощами. І досі жодного разу не подивилися мені в очі, – тихо зазначив гість.

 – Це так важливо?

 – Це незвично. До речі, дякую. Було дуже смачно.

 – А мені було дуже приємно пригощати вас.

 – Може, я міг би для вас щось зробити?

 – Нічого не потрібно робити. Просто будьте присутні. До ранку.

 – Гаразд. Ви не лягаєте спати?

 – Ні. Я не сплю ночами.

 – Ніколи? – здивувався співрозмовник.

 – Ніколи.

 – Чому?

 – Мені страшно, – після паузи зізналася дівчина. – Мені завжди вночі страшно. Шість ночей на тиждень я працюю домашнім кухарем. І тоді темний час доби не спричиняє мені незручностей або тривог, а ось по середах у мене вимушений вихідний.

 – А зараз вам теж страшно?

 – Менше, ніж зазвичай.

 – У маленькому приміщенні із незнайомцем чоловічої статі? Зовсім не страшно? – дивувався молодий чоловік.

 – Навпаки. Наразі я, напевно, близька до спокою. Не пам’ятаю, коли такий стан був востаннє. Та й не особливо знаю, як це. Але, думаю, це приблизно так, як зараз.

 – Якщо ви настільки мені довіряєте, і якщо вже я тут, давайте я охоронятиму ваш сон. Ви відпочините, а я побуду з вами.

 – Щиро дякую. Але я не зможу заснути. Темно ж за вікнами. Проте ви можете прилягти на ліжко. Тут зручніше, ніж на стільці.

 – Лягти на ваше ліжко? – знову здивувався гість.

 – Просто прилягти.

 – А ви що робитимете?

 – Посиджу на стільці.

 – Ви ж щойно сказали, що на ліжку зручніше, ніж на стільці.