Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг
— Я… я спробую.
Едді підвівся й зробив кілька кроків назад. Джордж Бйонді, скручений серед калюж бензину й уламків скла, поворухнувся і щось забурмотів. Дулом Роландового револьвера Едді показав Джеку, щоб він підводився.
— На твоєму місці я б постарався, — сказав він.
ДЕВ’ЯТЬ
Тауер налив собі й Едді по чашці кави, але свою випити не зміг — надто сильно тремтіли руки. Поспостерігавши, як він безуспішно намагається надпити (згадався персонаж фільму «Бомби, що не розірвалися», який, знешкоджуючи снаряди, втратив самовладання), Едді його пожалів і вихлюпнув половину кави з Тауерової чашки в свою.
— Спробуйте тепер, — сказав він, підсуваючи чашку до власника книгарні. Тауер знову надів окуляри, але одну з дужок було погнуто, тож вони криво сиділи в нього на носі. Ліве скельце перетинала тріщина, схожа на блискавку. Каву пили за мармуровою стійкою, Тауер стоячи, Едді — сидячи на круглому стільці. Тауер приніс з собою книжку, яку Андоліні погрожував спалити першою, і поклав на стійку поряд із кавоваркою, неначе боявся випустити її з поля зору.
Дрижачою рукою Тауер підняв чашку (перснів на цій руці не було, відзначив Едді, на іншій теж) і вихилив її одним махом. Едді не зрозумів, чому він п’є таку несмачну чорну каву. Сам він пив вершки «Пів на пів» і тепер, після багатьох місяців (чи навіть року), які провів у світі Роланда, вважав, що вони смакують не гірше за збиті.
— Полегшало? — спитав Едді.
— Так. — Тауер визирнув у вікно, неначе боявся повернення сірого «лімузина», який всього десять хвилин тому зірвався з місця й, виляючи, помчав геть. Потім перевів погляд на Едді. Він досі побоювався цього молодого чоловіка, але жах перед ним розвіявся, коли Едді сховав величезного револьвера в «трофейний мішок свого друга», як він назвав потерту шкіряну сумку, що давно втратила колір, а замість «блискавки» зав’язувалася на шворку. Кельвін Тауер подумав, що разом з велетенським револьвером юнак прибрав найстрашніший вияв своєї особистості. І то було добре: так Тауеру було легше повірити, що юнак блефував, коли погрожував убити всіх родичів бандитів, а потім і їх самих.
— А де сьогодні ваш друзяка Діпно? — поцікавився Едді.
— Пішов до онколога. Два роки тому Аарон декілька разів побачив кров в унітазі, коли ходив по-великому. Коли ти молодий, то думаєш: «От чорт, геморой» — і купуєш тюбик мазі. А коли тобі за сімдесят, то припускаєш найстрашніше. У його випадку все погано, але не жахливо. У такому віці рак прогресує повільніше. Навіть він старіє. Дивно, правда? Словом, його опромінили радіацією й сказали, що рак відступив, але Аарон вважає, що з цією болячкою треба пильнувати завжди. Тому ходить до лікарів що три місяці. Зараз він там. І мене це тішить. Він хоч і старий шкарбан, та голова в нього гаряча.
«Варто було б познайомити Аарона Діпно з Джеймі Джефордсом, — подумав Едді. — Грали б у замки замість шахів і розповідали один одному байки про далеке минуле».
Тауер сумно всміхався. Потім поправив окуляри на носі. Якусь мить вони трималися рівно, потім знову перекосилися.
Перекіс чомусь був гірший за тріщину — так Тауер виглядав не лише вразливим, а й трохи божевільним.
— Він гаряча голова, а я — боягуз. Можливо, тому ми і дружимо. Ми доповнюємо один одного, майже як частини одного цілого.
— Може, ви надто суворо до себе ставитеся?
— Не думаю. Мій психоаналітик каже, що мене можна вважати прикладом того, якими виростають діти в сім’ях, де батько м’якотілий, а мати всім заправляє. А ще він каже…
— Благаю прощення, Кельвіне, але мені глибоко начхати, що там каже ваш психоаналітик. Ви добре трималися за пустир, а для мене тільки це й має значення.
— Нічого такого я не робив, — понуро сказав Кельвін Тауер. — Це те саме, що з цією… — Він підняв книгу, яка лежала біля кавоварки, — …і з іншими книгами, які той тип погрожував спалити. Мені важко розставатися з речами. Коли моя перша дружина стала вимагати розлучення, я запитав чому, і вона відповіла: «Бо коли я виходила за тебе, то не розуміла, я думала, ти чоловік, а ти посмітюх».
— Книги й пустир — це не одне й те саме, — відповів Едді
— Справді? Ви так вважаєте? — Тауер дивився на нього з цікавістю. Коли він знову підняв чашку, Едді задоволено відзначив, що тремтіння вже майже минулося.
— А ви хіба ні?
— Інколи я бачу сни про те пустище, — задумливо промовим Тауер. — Насправді я не бував там відтоді, як делікатесна Томі Ґрема зубожіла і я заплатив, щоб її знесли. І, звісно, звели той паркан, що коштувало не дешевше за екскаватор з гирею. Мені сниться, що там поле квітів. Поле троянд. І тягнеться воно не лише до Першої авеню, а скільки око сягає. Дивний сон, правда?
Едді був упевнений, що Кельвін Тауер справді бачив такий сон, але помітив, що в очах за скельцями тріснутих і перекошених окулярів, промайнуло ще щось. Він подумав, що Тауер виповідає цей сон, щоб не згадувати про інші.
— Дивний, — погодився Едді. — Налийте-но мені чашчину цієї смоли, прошу, й ми з вами трохи побесідуємо.
— Побесідуємо. — Тауер усміхнувся й знову підняв книжку, яку Андоліні хотів перетворити на вугілля. — У цій книжці це слово часто трапляється.
— Правду кажете?
— Угу.
Едді простягнув руку.
— Можна глянути?
Спершу Тауер завагався. Едді побачив, як обличчя власника книгарні на мить кам’яніє від суперечливих емоцій, що його терзали зсередини.
— Та ну, Кел, я не збираюся нею підтиратися.
— Так. Авжеж. Вибачте. — Тауер справді шкодував. Він знітився, як алкоголік після особливо шаленого нападу п’яної люті. — Просто… деякі книжки для мене вкрай важливі. А оця — велика рідкість.
Він передав книгу Едді, той подивився на целофанову обкладинку й відчув, що його серце зупинилося.
— Що? — спитав Тауер і поставив, брязнувши, кавову чашку на стійку. — Щось не так?
Едді не відповів. На обкладинці було зображено маленьку напівокруглу споруду, схожу на квонсетський ангар,[54] тільки дерев’яну і з дахом, обкладеним сосновими гілками. З одного боку стояв індіанець у штанях з оленячої шкіри, притискаючи до голого торса томагавк. На задньому тлі було видно допотопний паровий локомотив, що мчав прерією, пахкаючи в синє небо сірим димом.
Книга називалася «Доган». Автором був Бенджамін Слайтмен-мол.
Десь
