Вовки Кальї. Темна вежа V - Стівен Кінг
— Не дуже вправна? — співчутливо запитав Едді.
— Так, не дуже, — кивнула Сюзанна. — Вона молодець, але кидає гірше, ніж решта. До того ж їй бракує лютості.
— Можливо, в мене знайдеться для неї інша робота, — сказав Роланд.
— Яка, котику?
— Супровід. Післязавтра подивимося, як вони метають тарілки. Невеличке змагання піде лише на користь. О п’ятій годині, Сюзанно. Вони знають?
— Так. На це видовище пів чи більше Кальї збіжиться, якщо ти їм дозволиш.
Нічого доброго в цьому не було… але Роландові не варто було сподіватися іншого. «Я відвик від людей, — подумав він. — Надто довго я не жив у їхньому світі».
— Нікого, крім жінок і нас самих, — категорично відказав стрілець.
— Якщо фолькен Кальї побачать, як добре жінки дають раду з тарілками, ті, хто ще не визначився, можуть стати на наш бік. Якщо не всі, то дехто — точно.
Роланд похитав головою. Сіль була якраз у тому, щоб фолькен не знали, наскільки добре жінки кидають тарілки. Нехай місто вже знає, що вони влаштовують змагання… можливо, зрештою, це не так уже й погано.
— Як вони тобі, Сюзанно? Скажи.
Замислившись на хвилю, вона всміхнулася.
— Цілять у яблучко. Кожна з них.
— Ти можеш навчити їх кидати перехресно, так, як робиш це сама?
Сюзанна обміркувала питання. Навчити можна будь-кого й будь-чого, за умови, що буде достатньо часу. Але часу в них не було. До приходу Вовків лишалося тринадцять днів. А на той час, коли Сестри Орізи (включаючи нову учасницю гуртка, Сюзанну з Нью-Йорка) зустрінуться на подвір’ї у Каллагена, лишатиметься півтора тижні. Сама Сюзанна досить легко опанувала перехресне метання тарілок, втім, як і стрільбу з вогнепальної зброї. Що ж до інших…
— Розаліта навчиться, — нарешті відповіла вона. — Марґарет Айзенгарт могла б навчитися, але вона може невчасно рознервуватися. Залія? Ні. Вона може кидати по одній тарілці, і лише правою рукою. Вона трохи повільніша за інших, але я гарантую, що кожна тарілка, яку вона кине, пустить декому кров.
— Так, — кивнув Едді. — Звісно, допоки снич не націлиться на неї і її тіло не вибухне в корсеті.
Сюзанна пустила його слова повз вуха.
— Роланде, ми зможемо їх попідрізати. Ти ж знаєш, що зможемо.
Роланд кивнув. Те, що він побачив, підняло йому настрій, особливо в світлі розповіді Едді. Тепер Сюзанна і Джейк теж знали дідів секрет. До речі, Джейк…
— Ти сьогодні незвично тихий, — звернувся Роланд до хлопчика. — Усе гаразд?
— Так, спасибі, — неуважно відповів Джейк, спостерігаючи за Енді. Згадував, як Енді гойдав дитину. Думав про те, що в разі, якби Тіан, Залія і старші діти померли та малюка Аарона мав би виховувати Енді, малюк не прожив би й півроку. Чи став би найдивакуватішою дитиною в усесвіті. Енді міняв би йому підгузки. Енді годував би його дитячим харчуванням, перевдягав і клав на плече, щоб відригнув, Енді співав би колисанки. Виконував би їх дуже добре, але холодно, без материнської любові. Чи батьківської. Енді був лише Енді, робот-вістовий і багато інших функцій. Краще б малюка Аарона виховували… ну, вовки.
Ця думка повернула його до їхньої з Бенні ночівлі в наметі (відтоді вони так ні разу й не вибралися на урвище, бо вже похолоднішало). До тієї ночі, коли він побачив, як Енді і батько Бенні про щось бесідували, після чого батько Бенні перейшов річку вбрід. І подався на схід.
У бік Краю грому.
— Джейку, точно все гаразд? — запитала Сюзанна.
— Так, мем, — сказав Джейк, знаючи, що це може її розсмішити. Так і сталося, і Джейк розсміявся разом з нею. Але батько Бенні не йшов йому з голови. Батько Бенні та його окуляри. Джейк був упевнений, що він єдиний на все містечко носив окуляри. Якось, коли вони втрьох поїхали шукати в одному з двох північних полів, що належало «Рокінг Б», коней, які відбилися від табуна, Джейк спитав його про це. І батько Бенні розповів йому історію про те, як він виміняв прекрасного чистокровного жеребчика на окуляри на одному з човнів-гендлів, що припливали річкою, давно, ще коли сестра Бенні була жива, хай благословить її Оріза. Всі ковбої, навіть сам Воун Айзенгарт, хай буде тобі відомо, відмовляли його, кажучи, що ці окуляри як мертвому припарка, з них користі не більше, ніж з гороскопів Енді. Але Бен Слайтмен приміряв їх, і все змінилося. Вперше, відколи йому було сім років, він добре роздивився навколишній світ.
Він протер скельця об сорочку, підніс окуляри догори, подивився крізь них на небо (на його щоках затанцювали два сонячні зайчики) й надів їх.
— Якщо я раптом загублю їх чи розіб’ю, не знаю, що буду робити, — зізнався він. — Звісно, я обходився без них більше двадцяти років, але до хорошого швидко звикаєш.
Джейк подумав, що історія непогана. Сюзанна б у неї точно повірила (за умови, що звернула б увагу на те, що Слайтменові окуляри єдині в цілій Кальї). Напевно, Роланд би теж повірив. Слайтмен розповідав її правильно: як чоловік, що радіє своєму щастю і не має нічого проти того, щоб розповісти іншим, що він, як виявилося, мав рацію, тоді як багато хто (а серед них і його бос) помилявся. Навіть Едді — й той повівся б на цю історію. Єдина проблема в Слайтменовій розповіді полягала в тому, що вона була вигадкою. Джейк не знав, що саме приховував Слайтмен — Джейків телепатичний хист не дозволяв настільки глибоко зануритись в думки батька Бенні, але в тому, що Слайтмен-старший збрехав, сумнівів у нього не було. І це його непокоїло.
Мабуть, це дрібниці. Може, він просто роздобув ці окуляри в якийсь нехороший спосіб. Хтозна, раптом хтось із манні приніс ці окуляри з якогось іншого світу, а батько Бенні їх украв?
Цілком можливо. В разі необхідності Джейк міг придумати з півдюжини інших версій. Уява в нього завжди була розвинена.
Однак, укупі з побаченим біля річки, цей обман викликав тривогу. Які справи могли бути у Айзенгартового бригадира на тому боці Девар-Тете Вайє? Джейк не знав. Але щоразу, коли хотів поговорити про це з Роландом, щось його спиняло.
І це після того, як ти сам його сварив за те, що він крився від усіх!
Так, так, так. Але…
Але що, маленький волоцюго?
Але Бенні. Проблема була в Бенні. А може, в
