На лезі клинка - Джо Аберкромбі

— Флот? Я сподівався, що у нас буде ще кілька років на підготовку.

Голос голомозого біляка звучав незадоволено.

— Доведеться неабияк поспішити з виконанням моїх планів.

Ферро втомилася від їхньої балаканини. Вона звикла постійно рухатись, постійно триматися на крок вперед, і ненавиділа стояти як пень. Якщо довго залишатись на одному місці, в такому разі тебе швидко знайдуть гурки. Ферро не бажала, щоб на неї витріщались допитливі біляки. Вона рушила прогулятися кімнатою, поки двоє старих невпинно тарабанили, хмурячись і втягуючи крізь зуби повітря. Вона помахала руками. Покопала потерту підлогу. Потицяла у ганчірки на стінах і подивилася за ними, провела пальцями по меблях, цокнула язиком і зціпила зуби.

Одне слово, всіх нервувала.

Вона пройшла біля великого огидного біляка, який сидів на стільці, настільки близько, що заледве не торкнулася його порепаної шкіри. Просто хотіла показати, що їй насрати на його габарити, шрами й таке інше. Потім вона рушила до нервового, худого біляка з довгим волоссям. Коли Ферро наблизилась, він зглитнув слину.

— С-с-с, — засичала вона до нього.

Він щось пробурмотів і побрів геть, а Ферро зайняла його місце біля відкритого вікна. Вона виглянула назовні, повертаючись спиною до кімнати.

Просто, щоб показати білякам, що вона справді срати на них хотіла.

За вікном були сади. Дерева, кущі, широкі чепурні газони. На коротко постриженій траві під сонцем ніжилися групки товстих блідих чоловіків та жінок, набивали свої спітнілі пики їжею, хлебтали випивку. Вона покосилася на них. Товсті, огидні, ліниві біляки. Немає на них Бога. Тільки те і знають, що жерти та ледарювати.

— Сади, — пирхнула вона.

Перед палацом Утмана також були сади. Вона дивилася на них з маленького віконця своєї кімнати. Своєї камери. Задовго до того, як він став Утман-ул-Доштом. Коли він всього лише був наймолодшим сином імператора. Коли вона була однією з багатьох його рабинь. Його полонянкою. Ферро висунулася і плюнула з вікна.

Вона ненавиділа сади.

Ненавиділа самі міста — місця неволі, страху, деградації, їхні стіни були стінами в'язниці. Чим скоріше вона покине це мерзенне місце, тим щасливішою або принаймні менш нещасною буде. Вона відвернулась від вікна і знову насупилась. Вони всі дивилися на неї.

Першим заговорив той, кого звали Баязом.

— Ти справді знайшов щось вражаюче, брате. Вона виділяється з юрби, еге? Ти впевнений, це саме те, що я шукаю?

Юлвей якусь хвилину дивився на Ферро.

— Абсолютно.

— Агов, я тут! — гаркнула Ферро до них, але голомозий біляк продовжував говорити так, наче її не було.

— Вона відчуває біль?

— Лише трішки. Дорогою сюди вона зіткнулася з пожирачем.

— Невже? — Баяз тихо засміявся сам до себе. — Сильно їй нашкодили?

— Сильно, але за два дні вона уже могла ходити, а за тиждень повністю зцілилась. На ній не залишилося і сліду. Це ненормально.

— У свій час ми обидва бачили чимало ненормального. Нам треба бути певними.

Старий сягнув до кишені. Ферро насторожено спостерігала, як він вийняв кулак і підніс його до столу. Коли він забрав руку, на стільниці лежало два гладких, блискучих камінці.

Голомозий подався вперед.

— Скажи-но мені, Ферро, який камінець синій?

Вона вп'ялась поглядом у нього, а потім у камінці. Вони нічим не відрізнялись. Всі спостерігали за нею, ще уважніше, ніж досі, і вона заскрипіла зубами.

— Он той, — вказала Ферро на лівий.

Баяз усміхнувся.

— Саме на цю відповідь я й сподівався.

Ферро стенула плечима. Пощастило, що вдалось вгадати, подумала вона. Аж тут Ферро глянула на обличчя кремезного біляка. Він морщив лоба, розглядаючи два камені, наче не міг чогось дотямити.

— Вони обидва червоні, — пояснив Баяз. — Ти зовсім не розрізняєш кольорів, чи не так, Ферро?

Отже, голомозий біляк обвів її круг пальця. Вона не знала, звідки він дізнався про кольори, але їй це однозначно не подобалось. Ніхто не дурить Ферро Малджин. Вона почала сміятись. Різким, огидним, булькотливим сміхом.

А тоді скочила до столу.

Не встиг вираз здивування сформуватись на обличчі старого біляка, як її кулак врізався йому в ніс. Він застогнав, перекинувся разом із стільцем і розпластався на підлозі. Вона полізла через стіл, щоб дотягнутися до нього, але Юлвей схопив її за ногу і потягнув назад. Її розчепірені пальці не поцілили у шию голомозого виродка, а натомість перевернули стіл. Два камінці покотились по підлозі.

Вона вивільнила свою ногу і кинулась до старого біляка, який, похитуючись, зводився на ноги, але Юлвей схопив її за руку і знову потягнув назад, не припиняючи кричати: «Спокійно!». За свої старання він отримав ліктем у лице і сповз по стіні, притиснутий нею. Вона підвелась першою і вже була готова знову накинутись на голомозого виродка.

Однак тепер на ноги скочив здоровань. Він наближався, не зводячи з неї очей. Ферро всміхнулася йому, стискаючи по боках кулаки. Тільки зараз вона побачить, наскільки він насправді небезпечний.

Він зробив ще один крок, але тут Баяз підняв руку, зупиняючи його. Іншою рукою він застискав ніс, намагаючись зупинити кровотечу. І почав хихотіти.

— Дуже добре! — Він закашлявся. — Така люта і така в біса швидка. Без сумніву, ти те, що нам потрібно! Прошу прийняти мої вибачення, Ферро.

— Що?

— За мої жахливі манери. — Він витер кров із верхньої губи. — Це те, на що я заслуговував, але мені треба було переконатись. Вибач. Простиш мене?

Тепер він виглядав дещо інакше, хоч нічого й не змінилось. Дружнім, уважним, чесним. Розкаяним. Але її довіра вимагала більшого. Значно більшого.

— Побачимо, — процідила вона.

— Це все, чого я прошу. Ну, і щоб ти дала нам з Юлвеєм кілька хвилин на обговорення певних... питань. Питань, які краще обговорювати сам на сам.

— Все гаразд, Ферро, — сказав Юлвей, — вони друзі.

Вона прекрасно знала, що вони їй не друзі, але дозволила, щоб її провели за двері разом із двома біляками.

— Тільки постарайся їх не вбити.

Ця кімната майже нічим відрізнялася від попередньої. Ці біляки, мабуть, були багатими, хоча з вигляду і не скажеш. Тут був велетенський камін, зроблений із темного каменю з прожилками. Подушечки, м'яка тканина навколо вікна, вкрита дрібно вишитими квітами та птахами. На стіні висів портрет, з якого на Ферро похмуро позирав суворий чоловік