Попелюшка для Дракона — Мільярдера - Олівія Дейлі

Ховаю качалку між складки спідниці сукні та заробивши наймиліше обличчя, заходжу в будинок. 

Серце б'ється дуже швидко, не можу не визнати що його образ у людській іпостасі мене вразив. За такого я не проти вийти заміж, але для початку я зламаю на ньому цю качалку, щоб в майбутньому навіть не думав обманювати мене. 

Едуард якраз розглядав картини на стінах, я тихенько підійшла до нього та він швидко мене помітив. 

— Поки чекав на вас вирішив поглянути на картини – тихим голосом, від якого у мене пішли мурашки по шкірі промовив Едуард. 

— Так вони чарівні. Не такі звісно як господар – кажу та ледь стримую усмішку, що не сподобалися мені слова? 

— Едуард Драконович не такий же поганий – стримуючи обурення промовляє та все ж я ловлю легку нотку образи в голосі. 

— Ящірка з крилами, теж мені – швидко кажу та стараюсь виглядати не вимушено, продовжую розглядати картини. 

— Не думав, що ви про нього такої думки – з явним сумом промовляє, він мені ображатись надумав? 

— А з дурисвітами по іншому не можна – обертаюсь до Едуарда промовляю, погляд бурштинових очей заворожує та не дозволяє відвести очі. 

Дихання стає частіше, коли він підходить впритул до мене, я ледь качалку з рук не випускаю, в останню мить стискаю сильніше руку.

— А він вас обманув? – хрипким голосом запитує, від чого моє серце ще сильніше забилось. Як би могло вистрибнуло. 

— Досі це робить та якщо не перестане – не своїм голосом кажу та дивлюсь як на його обличчі з'являється усмішка, а за ними і ямочки. 

— Качалкою отримаю? Ти така мила коли розгублена – від його щирого сміху, мені також хочеться широко усміхатись. 

Та що зі мною? Зберись, згадай що він дракон. Такий красивий дракон. Ох, не вже я також попалася у тенета кохання? 

— А ти ні. Обдурив мене – замахуюсь качалкою та він одним рухом перехоплює мою руку та заводить мені за спину. 

Я нахиляюсь назад, його губи накривають мої у ніжному поцілунку, від якого ураган емоцій вирує у середині. Дихання збивається поки зовсім не затихає, а серце навпаки б'ється все сильніше.

Едуард відпускає мене та задоволено усміхається, від чого я вибухаю. Як він посмів мене поцілувати?

Так мені сподобалось, але цього йому знати не обов'язково. Поки дракон насолоджувався, як він думав моїм розгубленим станом, за секунду йому по голові прилетіла качалка.

Тепер її черга цілуватись. Я била його по спині та руках, а він старався захистити себе, тільки йому нічого не допоможе. 

— Як посмів? Ми не пара – емоційно запитую, хоча знаю відповідь на своє запитання. 

— Ти моя істинна пара, я не міг стриматись. Я й так стільки часу чекав – чухаючи голову відпадає, а я знову стискаю качалку в руках. 

— Марічко, люба послухай. Я все одно тебе не відпущу, по твоїх очах я бачив що також тобі сподобався – підійшовши знову в притул промовляє. 

Теж мені, бачив він.

— Тоді мені доведеться ще раз прикластися качалкою, ти втратиш пам'ять та й все – підіймаючи качалку вище, усміхаючись кажу. 

Тільки від моїх слів на його обличчі також з'являється усмішка. 

— Навіть якщо забуду я. Дракон ніколи, це він тебе вибрав – заправляючи пасмо мого волосся за вушко промовляє.