Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес - Марго Вольська
Сніданок у нас в родині завжди проходив стандартно. Ми всі прокидались досить рано, тож о пів на восьму уже збирались за столом. Зазвичай страви на сніданок готувалися досить прості. Коли ми з Алісою ще були малими, готувала мама, зараз же тато мав достатньо статків, аби винайняти кухарку, тож вона вигадувала щось цікавіше за звичайну вівсяну кашу. Ми всі четверо вмощувались за невеликим круглим столом, за яким кожен відчував себе однаково важливим і не було такого поняття як «головне місце», їли, пили чай, обговорювали плани на день, а потім розходились, кожен рушав у своїх справах. Тато часто підвозив нас з сестрою до університету…
Звісно, після того, як я скінчила навчання, так багато проводити час у татовій компанії більше не могла. Тепер він забирав з дому лише Алісу, а я лишалась з мамою. Вона намагалась привчити мене до кулінарії та рукоділля, цих стандартних жіночих справ, якими, на думку мами, я мала займатись, коли вже не змогла стати сильною відьмою.
Насправді я могла б отримати іншу освіту та працювати кимось іншим. Права жінок в нас в країні все ще значно відставали від прав чоловіків, але не настільки, аби не було шансів знайти роботу. Але я стільки часу згаяла на магічну освіту, що мама не хотіла навіть нічого чути про пошуки себе в житті.
Я не надто сперечалась. Просто брала вишивання, втікала до себе в кімнату та, зрідка тикаючи голкою в тканину, крадькома читала книжки. Їх мені у великій кількості приносила Аліса. Були там і художні романи, і різні підручники. Я сподівалась, що відкрию один з таких та раптом знайду свій талант, зрозумію, куди мені рухатись по життю…
Так і не зрозуміла. Зате вмудрилась влипнути в неприємності. Звісно ж, не через книжки, а через те, що сестра не одразу розповіла мені про свої наміри, та яка різниця?
В будь-якому випадку, зараз я сиділа, тримала двома руками чашку і думала, як би це пояснити батькам, що я від них переїжджаю…
– Мелісо, люба, ти не попечеш собі руки? – мама схвильовано подивилась на те, як я міцно вчепилась в посуд. – Воно ж гаряче…
Я важко зітхнула.
– Ні, матусю, – озвалась нарешті, – не переживай, з моїми руками все буде добре.
– Ну, дивись, будь обережна, – похитала головою мама.
Ні, опіки мені точно не загрожували, радше обмороження. Бо мені здавалось, що крига зараз розповзається у різні боки від моїх пальців, і тільки гарячий чай топить її, змушуючи чашку покриватись паром зовні.
Вночі ми з Алісою так і не заснули більше. Обговорювали все, думали, як пояснити батькам те, що трапилось, а також практикувались. Звісно ж, я хотіла навчитись чаклувати, більше того, була переконана, що з усім впораюсь і без Есмонда! Результат виявився невтішним. Я жодного разу не змогла свідомо навіть остудити воду в склянці, зате, розізлившись, стукнула кулаком по ліжку, і те знов скрижаніло. Алісі довелось витратити годину, аби його розтопити та просушити.
Довелось змиритись з очевидним: Есмонд мені потрібен. Без нього я накою лиха для самої себе, і добром це точно не скінчиться. Зрештою… Хоч мені і не хотілось ні у що вв’язуватись, я поки що відверто не бачила для себе іншого вибору, окрім як підкоритись договору.
Навіть почала думати, що не такий вже демон і поганий, як мені здавалось. Принаймні, він допоможе зрозуміти дар…
Ну, я на це сподівалась.
– Ти якась замислена сьогодні, Мелісо, – промовив батько. – Чи не трапилось нічого? Може, ми з мамою можемо якось допомогти? А то аж дивно дивитись на тебе, таку смурну…
Мені теж було дивно, сказати по правді, зізнаватись їм у тому, що підписала з демоном контракт. Але я перезирнулась з сестрою, зрозуміла, що пора видати хоч якусь з версій, які ми з нею так старанно проробляли, і пробелькотіла:
– Просто… я не знаю як сказати…
– Що сталося? – сполошилась мама. – Ти захворіла? Потрапила у якісь неприємності?.. Мелісо, не мовчи! Чи, можливо, ти закохалась?..
– НІ! – вигукнула я аж надто гучно. Ще тільки не вистачало мені підозр у закоханості в контексті лорда Флейма! – Справа в тому, що… Що я… – я замружилась, зібралась з силами та видихнула нарешті. – Я отримала пропозицію щодо навчання.
Батьки обмінялись багатозначними поглядами.
– І що це за пропозиція? – уточнив тато.
– Справа в тому, що Аліса випадково познайомила мене з її деканом, лордом Есмондом Флеймом, – обережно почала я. – І той зацікавився феноменом мого дару…
Погляд тата став серйознішим.
– Він сказав, – я зітхнула, – що може допомогти.
– Допомогти? – здивувалась мама. – Яким це чином?
– Ну, – я зашарілась, розуміючи, що брехати доведеться, як би я не пручалась цій думці. – Це все досить… Як би… Ну…
– Він допоможе Мелісі пробудити її дар, каже, що у нього вже були учні з таким феноменом – згаслого в дитинстві дару, – втрутилась Аліса. – Лорд Флейм – досвідчений маг, і Меліса отримає шанс розкрити свій дар на повну. От.
Я подивилась спочатку на перелякану маму, але та не промовила ані слова. Тоді я з надією зиркнула на батька, чекаючи від нього радості чи хоча б зацікавленості. От тільки тато дивився на мене злим, я б навіть сказала, лютим поглядом, міцно стискав зуби…
