Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

На мить краєм ока я помітила напис на одному з піднятих листків.

— А що то за папери?

Хлопець увесь розплився від гордості. Я прямо відчула, що він чекав на моє запитання.

— Це інформаційні листи для кварт, які вступають до академії. Сьогодні, між іншим, іспит.

— Невже! — не повірила я у своє везіння. — А як можна туди дістатися?

— Ми вже майже на місці через один провулок біля міської ратуші. А ти що, теж там хочеш вчитися?

— Мабуть.

Мого супутника звали Кай Гарте, і він любив поговорити про себе. Сім'я Кая — спадкові корінні магікайські магіки. Я ще здивувалася цим формулюванням. Як виявилось, не всі магіки живуть у своєму рідному світі. Після закінчення війни та появи Квадрату світів багато хто переселився на інші планети. Кай пишався своїм походженням, своїм світом і відчував появу майбутнього магічного дару. Він був упевнений на сто п'ятдесят відсотків, що вступить до академії.

Біля ратуші зібралася велика група людей. Окрім радісних майбутніх адептів із будівлі виходили сумні — ті, хто не пройшов іспит. Разом із Каєм ми показали документи голові комісії та зайняли чергу. Хоча вона й швидко просувалася, потік бажаючих був настільки численний, що третина тих, хто стояв у хвості, могли просто не встигнути за часом. Між ними з цього приводу раз у раз виникали лайки. На щастя, ми з Каєм у їхнє число не потрапляли.

Вистоявши години дві, ми підійшли до заповітних дверей. У кімнату пропускали по двоє людей.

— Аттика, подружко, — пролунав знайомий голос наприкінці черги. Пропихаючись через незадоволений натовп, до мене мчала пухнаста копиця білого волосся, — як же добре, що ти зайняла мені місце!

Нова знайома з дирижабля пробилася до дверей, відштовхуючись ліктями від невдоволених.

— Мадді, це Кай, — представила я свого супутника, трохи збентежена натиском дівчини.

Кай зустрів зухвалу панночку з невдоволенням.

— Люба, ідіть у кінець черги, там таким, як ви, саме місце.

— Забула у недуги спитати, що мені робити, — огризнулася Мадді.

Їхні погляди метали іскри, готові підпалахнути все навколо. Але в цей момент двері відчинилися, і пролунав голос:

— Наступні, проходьте.

На обличчі Кая засяяла переможна посмішка, бо  він нарешті добрався до дверей. Я тільки знизала плечима і пішла за ним, залишаючи Мадді позаду. Біля дверного прийому з величезним гуркотом Кай упав на підлогу. Як виявилося, Мадді непомітно підчепила магіка ручкою парасольки за ногу та розчистила собі шлях. Юркою змією вона прослизнула вперед мене, кинувши магіку:

— Будеш за мною, любий.

Шумно грюкнувши дверима, ми залишилися вдвох з Мадді перед екзаменаторами.

— Прізвище, ім'я, — сказала жінка похилого віку з сивим волоссям.

Поруч із нею в офіційному костюмі сидів величезний щурів у окулярах. Я здригнулася, побачивши гризуна таких розмірів.

— Армада Комер із Нефеми, — назвала Мадді своє повне ім'я.

Члени комісії розпочали заповнювати документи.

— Атіка Гейл з Терри.

  Члени комісії завмерли і пильно подивилися на мене таким поглядом, наче я привид у плоті. Тихенько щось прошепотів один одному, та продовжили копошитися в паперах. Бачивши їхню реакцію, Мадді не втрималася від коментарю:

— А я думала, що мені з іменем не пощастило. Очевидно, легендарне прізвище — це ще гірше.

Ми сіли за єдину вільну парту навпроти приймальної комісії. Перед нами опинилися два листочки із тестовими завданнями. Я відкрила першу сторінку й обомліла: замість літер незнайомі закорючки, у центрі — незрозумілі схеми, обвиті різноманіттям крапок.

— У вас на тест тридцять хвилин, — попередив щурів.

В жаху я подивилася на Мадді — вона, насупивши брови, теж намагалася зрозуміти завдання. Члени комісії поринули у канцелярські справи, не зважаючи на нас.

— Ти щось розумієш? — прошепотіла я Мадді.

— Вперше таке бачу. А ще ось це… — вона поставила галочку біля ряду символів і позначка, як черв'як переповзла в іншу частину сторінки.

У мене очі вилізли з орбіт.

— Це що таке?

— А ти думала, як обирають квартових вартових? Одних знань мало, потрібний талант, щоб зуміти ці знання реалізувати.

— А що робити, якщо нема ні того, ні іншого? — я уважно розглянула завдання. – Дуже схоже на психологічні тести, які нам проводили у школі. Але там не було живих знаків.

"Ш-ш-ш", — полетіло в наш бік від жінки екзаменатора.

— Отже, прориватимемося по-іншому.

Мадді взяла листок і підійшла до приймальної комісії. Другу руку вона опустила до кишені.

— Я все.

— Так швидко? — здивувався щур. — Похвально, — він узяв її роботу і пильно подивився. — Стривайте, але тут жодної відповіді!