Відродження - Стівен Кінг

Преподобного Джейкобза, у старих полинялих джинсах та светрі, ми знайшли в сараї. У кутку стояв електричний обігрівач, розжарені елементи світили вишнево-червоним, але в майстерні було холодно. Я подумав, що він, напевно, надто зайнятий втіленням своїх розмаїтих задумів, щоб зайнятися утепленням майстерні до зими. Тимчасово безокий телевізор накривала накидка з газонокосарки.

Джейкобз підобійняв Клер і клюнув її в щоку, потім потиснув руку Кону, а той підняв блокнот. «МАБУТЬ, ЗНОВУ МОЛИТВИ» — було написано на новому аркуші.

Мені це здалося трохи нечемним, і Клер вважала так само — я побачив, як насупилося її чоло. Але Джейкобз лише всміхнувся.

— До цього ми, може, теж дійдемо, але спочатку я хочу спробувати дещо інше. — Він розвернувся до мене. — Джеймі, кому помагає Бог?

— Тому, хто кажуть «Боже, поможи», та й самі не лежать, — відповів я.

— Граматика кульгає, але в цілому правильно.

Він пішов до робочого стола й повернувся з річчю, яка нагадувала або товстий пояс із сукна, або найтоншу у світі електричну ковдру. Дріт, що звисав з неї, тягнувся до маленької білої пластмасової коробочки з повзунковим перемикачем угорі. Джейкобз стояв із цим поясом у руках і серйозно дивився на Кона.

— Це проект, з яким я порався весь останній рік — то повертався до нього, то закидав. Я називаю його електричним стимулятором нервів.

— Один із ваших винаходів, — здогадався я.

— Не зовсім. Ідея використовувати електрику, щоб зменшувати біль і стимулювати м’язи, виникла вже дуже-дуже давно. За шістдесят років до народження Христа римський лікар, якого звали Скрибоніус Ларґус, зробив відкриття, що біль у ступні й нозі можна полегшити, якщо хворий наступить на електричного вугра і притисне його до підлоги.

— Та ви це вигадали! — сміючись, звинуватила його Клер. Але Кон не сміявся — він зачаровано дивився на тканинний пояс.

— Зовсім ні, — відказав Джейкобз, — але я використав для живлення малі батарейки — а це вже мій винахід. Електричного вугра в центральному Мені надибати важкувато, а ще важче зав’язати його на шиї у хлопця. Саме це я й збираюся зробити з цим саморобним ЕСН. Бо доктор Рено, Коне, цілком може мати рацію і твої голосові зв’язки не порвалися. Може, їх просто потрібно запустити. Я маю бажання провести експеримент, але остаточне рішення — за тобою. То що скажеш?

Кон кивнув. І в його очах зажевріло те, чого я там не бачив уже давно. Надія.

— А чому ви ніколи нам його не показували на ЗММ? — У голосі Клер звучали мало не обвинувальні нотки.

Джейкобз глянув на неї здивовано і трохи стривожено водночас.

— Напевно, не міг придумати, як це пов’язати з християнством, щоб вийшов урок. Поки Джеймі не прийшов до мене сьогодні, я думав випробувати це на Елі Ноулзі. Його таке лихо спіткало…

Ми всі закивали. Хлопцю відтяло пальці картоплесортувалкою.

— Він досі відчуває пальці, яких уже нема, і каже, що вони болять. А ще він тепер майже не може ворушити рукою, бо нерви ушкоджені. Я ж кажу, я багато років знав, що електрика може допомагати в таких випадках. А тепер, схоже, що моїм піддослідним кроликом будеш ти, Коне.

— Отже, те, що ця штука виявилася під рукою, — просто щасливий випадок? — не вгавала Клер. Я не розумів, чому це важливо, але чомусь було. Для неї принаймні.

Джейкобз докірливо глянув на неї.

— Слова «збіг» і «щасливий випадок» вживають люди, яким бракує віри, щоб описати волю Господа, Клер.

На це Клер почервоніла і втупилася у свої кросівки. А Кон тим часом шкрябав у блокноті. Потім підняв. «БУДЕ БОЛЯЧЕ?»

— Не думаю, — відповів Джейкобз. — Струм тут дуже слабкий. Взагалі мізерний. Я випробував на своїй руці — як манжету для вимірювання кров’яного тиску — і відчув лише поколювання, як тоді, коли відлежиш собі руку чи ногу, а потім тіло оживає. Якщо тобі буде боляче, підніми руку, і я одразу ж вирубаю струм. Тепер надіну на тебе цю річ. Вона прилягатиме щільно, але не тиснутиме. Ти зможеш нормально дихати. Застібки тут із нейлону. На таких штуках метал використовувати не можна.

Він огорнув пояс навколо шиї Кона. Це було схоже на товстий зимовий шарф. Очі в Кона були круглими й наляканими, та коли Джейкобз спитав, чи він готовий, той кивнув. Я відчув, як пальці Клер зімкнулися на моїх. Холодні пальці. Я подумав, що Джейкобз прочитає молитву, проситиме успіху в справі. І, мабуть, по-своєму він це зробив. Нахилився, щоб подивитися Кону просто в очі, й сказав:

— Очікуй дива.

Кон кивнув. Потім важко ковтнув слину, і я побачив, як здіймається й опускається тканина, що вкривала його горло.

— Добре. Поїхали.

Коли преподобний Джейкобз ковзнув перемикачем на коробці керування, я почув слабке дзижчання. Конова голова здригнулася. Сіпнувся спочатку один кутик рота, потім другий. Пальці швидко затріпотіли, а лікті смикнулися.

— Боляче? — спитав Джейкобз. Його вказівний палець завис над перемикачем, готовий будь-якої миті вимкнути прилад. — Якщо боляче, витягни вперед руки.

Кон похитав головою. А тоді таким голосом, наче в нього в роті було повно гравію, промовив:

— Не… боляче. Тепло.

Ми з Клер обмінялися ошалілими поглядами, й між нами пробігла думка, потужна, немов передана телепатично: «Мені не почулося?» Вона до болю сильно стиснула мою руку, але я не звернув на це уваги. Коли ми озирнулися на Джейкобза, він усміхався.

— Не намагайся говорити. Поки що не треба. Я залишу пояс увімкненим на дві хвилини за моїм годинником. Якщо не стане боляче. У такому разі витягни вперед руки, і я миттю вимкну.

Рук Кон не простягав, хоча його пальці все рухалися вгору і вниз, неначе він грав на невидимому фортепіано. Верхня губа кілька разів мимовільним рухом оголила зуби, а очі тріпотіли від спазмів. Один раз тим самим рипучим гравієвим голосом він сказав:

— Я… можу… говорити знову!

— Цить! — суворо обірвав його Джейкобз. Його вказівний палець тримався над перемикачем, готовий вирубати струм, а очі стежили за секундною стрілкою наручного годинника. Здавалося, що спливла ціла вічність, та врешті-решт він штовхнув перемикач і тихе дзижчання стихло. Джейкобз відчепив застібки й зняв пояс через голову мого брата. Кон моментально вхопився руками за горло. Шкіра на ньому трохи почервоніла, але я не думаю, що від струму. Просто пояс стискав.

— А тепер, Коне, я хочу, щоб ти сказав: «На городі — тіні, а на вікнах — іній». Але якщо горло почне боліти, одразу припини.

— На городі — тіні, — промовив Кон своїм дивним рипучим голосом. — А на вікнах