Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Червоні дракони (Кургадари) — відносяться до вищих драконів. Одні із найсильніших представників свого виду, поступаються силою лише чорним і золотим драконам. Кургадари, зазвичай, були агресивними драконами, які часто нападали на більш слабких родичів і або знищували їх, або ж підкорювали своїй волі. Головним ворогом кургадарів вважаються чорні дракони, яких нині у світі залишилося всього декілька особин.

Кургадари мають довге тіло і великий хвіст, який здатен знести великий будинок. Вони чудово бачать у темряві, але не дуже полюбляють сонячне світло, через що завжди намагаються проживати в печерах і літати на невеликій висоті. Їхня шипована луска здатна витримувати майже будь-який удар молота чи то меча, а міцні щелепи можуть перегризти шию тому ж зеленому дракону, який є слабшим за свого родича.

Кургадари рідко збиваються в зграї і люблять більш усамітнене проживання в горах. Вони завжди полюють, аби прогодувати свою самку й дітлахів, яких у червоних драконів вилуплюється не більше ніж три-чотири особини на кожних сто років.

Чорні дракони (Гляйгарни) — відносяться до вищих драконів. Як і золоті дракони, можуть перевтілюватися в людську подобу. Вважаються найсильнішими серед собі подібних, але найменш чисельні. Гляйгарнів називали «пастирями драконів», оскільки саме вони брали на себе обов’язки захисників або ж керівників зграї. Вони рідко нападали першими на інші види, а якщо напади й були, то лише при існуючій загрозі власній безпеці. Гляйгарни чудові літуни, а тому полюбляють літати високо в небі. Їх не турбує сонячне світло, але не можуть довго перебувати у вологому або ж темному місці. Саме тому цей вид проживає на вершинах гір і там же розводить потомство.

Гляйгарни одні із найбільших драконів за величиною тіла й розмаху крил, але в них не настільки довгий хвіст, як у кургадарів, тому вони й рідко використовують його в битві з іншим драконом. Мають дуже міцну луску, на яку в давні часи полювали чародії та мисливці через її магічні властивості.

Гляйгарни не часто знаходять собі пару, тому що зазвичай зайняті охороною своєї зграї, саме через це вони і є найрідкіснішими серед своїх родичів. Тим не менш дуже турботливі батьки, завжди захищають свою самку й дітей від ворожих драконів і завжди оберігають гори, в яких проживають.

Золоті дракони (Баффанги) — відносяться до вищих драконів. Найбільші за розмірами серед собі подібних. Мають величезний розмах крил і дуже довгий хвіст, який ефективно використовують у битвах з іншими драконами. Баффанги дуже рідко ворогують з іншими крилатими зміями, зазвичай, полюють на диких тварин або в крайньому разі забирають здобич у інших драконів. Баффанги обожнюють сонце, але не переносять вологу, саме тому, частіше всього, мешкають в пустельних місцинах.

Баффанги живуть усамітнено із дітлахами та своєю парою. Вони не прибиваються ні до чиїх зграй і, обравши собі територію, оберігають її, вважаючи своєю законною власністю. Проте, попри наче б то мирний спосіб життя, золоті дракони дуже люті в битві. Були випадки, коли баффанг просто перетворював в попіл свого опонента завдяки потокам вогню або ж задавлював його своєю масою. Тим не менш золоті дракони вважаються розумними істотами, тому й не дуже поспішають битися проти гляйгарнів або ж кургадарів, які багато в чому мають переваги над золотими родичами.

Білі дракони (Траїрни) — відносяться до класу вищих драконів. Білі дракони є одними із найрідкісніших. На тлі своїх родичів вирізняються мудрістю та неймовірним розумом, який є їх головною зброєю. Траїрни звуться серед людей «крилатими мудрецями», що лише підкреслює їхні розумові здібності.

Білі дракони не є агресивними, проте в разі небезпеки можуть дати відсіч іншим зграям драконів, або ж людям, які дуже цінують луску та кров цих зміїв. Найбільше товаришують із чорними драконами, які інколи захищають їх від червоних та срібних родичів.

Живуть траїрни парами, які формуються один раз на все життя. Улюбленими місцями для життя є гори, сніжні місцини із низькою температурою, а також замерзлі озера. Через колір луски траїрни нерідко мають змогу маскуватися під снігом, повністю зливаючись із заметами та роблячись невидимими для ворога.

Траїрни дуже малочисельний вид, а дехто навіть говорить, що вже і неіснуючий. Уся річ у тій же лусці та цінній крові, але більшість дослідників припускають, що причиною занепаду цих драконів є невеликі виводки — одне або три яйця на п'ятсот років, що навіть для вищих драконів є дуже малою кількістю.