Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Бідолашний Фалмін. — сказав незнайомий тип похмуро, не зводячи погляду із дівчинки, — Заплутався…забувся…пропав.

Фалмін хотів було відповісти, але тут каптур відкинувся, показавши обличчя.

«Ні, цього не може бути, — промайнула думка в голові чаклуна, — Невже це він, чародій…»

Очі чоловіка були холодними, в них читалася насмішка і виклик, від якого у Фалміна стиснувся кулак. Тут позаду чародія виник ще один розмитий образ, обхопив його позаду руками так, як лише могла жінка обіймати свого коханця. Фалмін не побачив обличчя особи, яка стояла позаду. В голові зазвучав милозвучний, майже гіпнотизуючий голос.

— Дівчинка повинна померти, Фалміне. Заради великого блага!

Чаклун не витримав, люто крикнув, хотів було вскочити, але не встиг. Його вдарили посохом по обличчю, повалили на землю. Фалмін чув, як десь здалеку кричить Ельгіда, як пручається і просить про допомогу, а голос її стає все слабшим. Хотів уже підвестися, але отримав ще раз у скроню.

— Заблукав…забув…пропав…

Фалмін знову прокинувся, мав таке відчуття, наче його дуже сильно побили і кинули помирати. Чаклун не міг піднятися, як не намагався, безсило впав обличчям в землю, вдарився об камінь і розсік собі брову. Спробував ще раз, спершись на меча, але не мав сил, тому ліг біля казана і віддихався.

— Трясця його…невже це він, сука…той через кого це все…

Попереду, прямісінько в палаючих воротах з'явилися істоти, які напали на нього в Білому Хуторі. Вони стояли у вогні, спостерігали за ним і не рухалися. Фалмін відчув, як по щоках течуть сльози. Не мав змоги витерти їх, тому просто змирився. Відчув, як десь в глибинах душі щось обірвалося.

«Помираю. — збагнув миттєво, і від здивування зробилося йому якось спокійно та байдуже, — Тут і зараз. Певно, Майстер мав тоді рацію. Цей сучий син мав рацію!»

Перед тим, як відключитися, чаклун побачив ще дещо. Однак було це не видіння, а спогади того дня, про який Фалмін намагався забути, викинути із голови, знищити, наче його ніколи і не було. День, коли в Благандійському Чаклуну ожила вогняна кров.

Противник напирав, засипав серією швидких ударів, змушуючи лише парирувати і блокувати. Один із ударів небезпечно пройшов біля лівого стегна, потім вістря зачепило долоню, залишило подряпину.

Фалмін відступав, перескакував, наче коник, обманюючи опонента рухами ніг та рук. Карсіль був спритним, рішучим бійцем, а ще жорстоким та підступним, чиї різкі удари були несподіваними завжди. Але цього разу щось було не так. Фалмін парирував більшу частину ударів, контратакував, огризаючись, наче справжнє вовченя, чого ніяк не можна було сказати про нього декілька місяців тому. Важка наука, яку він пройшов за останні два роки в стінах замку Війхль, могли бути рівноцінні бойовим діям на полі битви, де все вирішував скоріше випадок, і лише потім майстерність.

І тут, зараз, б’ючись із ненависним інструктором, Фалмін відчув здатність перемогти, що додавало йому сил. За боєм уважно спостерігав Хольдар із Ерісом, які, напружені наче струни, стояли збоку і слідкували за кожним рухом бійців. Хольдар міцно стиснув кулак, подумки вболіваючи за хлопця, однак бачив, що Карсіль переважає його на короткій дистанції, та і витримка юнака, на жаль, була не вічна. Чого не скажеш про інструктора.

— Ну що, будемо закінчувати? — усміхнувся моторошно Карсіль, прокручуючи перед собою вісімки. Це був його особистий знак перед тим, як мала розпочатися вирішальна атака. Фалмін не коментував, переводив дихання, — Гадаєш, що вхопив удачу за вертляву дупу, засранцю?

Фалмін стиснув зуби, пішов півколом, то прискорюючи, то сповільнюючи рух, чим намагався збити Карсіля із пантелику. Інструктор у відповідь рушив протилежним боком.

— Він буде закінчувати. — сказав сухо Еріс, кивнувши головою в бік пошрамованого чоловіка, чий оскал ставав все більше схожий на звіриний, — Ти ж знаєш цей погляд.

— Не списуй хлопця з рахунків. — відрізав Хольдар. Але навіть сліпий бачив, що бій йшов до свого завершення. Аж занадто добре скагірець знав погляд, яким Карсіль зараз поїдав опонента.

Цієї миті противники кинулися один на одного, завертіли мечами, завертілися самі. Усе сталося швидко. Фалмін провернувся вліво, вдарив згори-донизу, але Карсіль блокував, вийшов у контратаку, ударив в пах. Хлопець відскочив, але удар змусив його незручно перемістити вагу на неопорну ногу, від чого він на мить став вразливим. Цим одразу скористався інструктор.

— Фалміне, обережно! — крикнув в останню мить Хольдар, але було запізно.

Карсіль змією метнувся вперед, ударив так швидко, що лише зблиснуло. Фалмін не встиг парирувати, виставив блок, який був одразу пробитий. Меч Карсіля увійшов в плече по саму кістку, загнався глибоко в тіло. Потоком полилася кров. Фалмін закричав.

Хольдар і Еріс як один кинулися до поранено, але зненацька їх відігнав Карсіль, який із навіженими очима витріщався на поваленого і закривавленого хлопця.

— Назад! Урок не завершено!

Еріс, не очікуючи нападу, отримав у скроню кулаком. Хольдар встиг ухилитися, але зачепився і полетів на закривавлену землю. Фалмін тим часом замовк і, здавалося, не рухався.

— Сученя вирішило потягатися зі мною у вправності! — верещав оскаженілий Карсіль, вивищуючись над хлопцем, який продовжував мовчки стікати кров’ю. — Ти нездара і виродок!

Чоловік пнув Фалміна під ребра, схаркнув кров, яка набралася разом зі слиною у роті. Замахнувся знову, але ударити не встиг.

Фалмін, весь заляпаний кров’ю, почав труситися і битися в конвульсіях, брицаючись на землі, наче риба. Обличчя його покрилося венами, а ліва поранена рука почала парувати, наче її тільки що витягнули із окріпа.