Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

— Втім, півроку тому, — зронила вона, не дивлячись на мене, — я побувала в Метейському Сколісі. Проїздом. Колись я проходила там практику і познайомилась із багатьма тамтешніми викладачами. Було цікаво. Директор там досі та сама, але викладацький склад дещо змінився. Там один із найкращих викладачів медицини в імперії — то його перевели до Дарвенхарду. А ще вмер старий дарвенхардець, котрий викладав історію. Трохи сумно, я знала того воїна давно. Та це не надто важливо, пробачте, я через втому починаю говорити нецікаві речі.

Але вона сказала все, що хотіла, аби я почула. Вчитель медицини Ільяс — мій давній друг, наставник — тепер в Дарвенхарді. Я задивилась на вогонь. Можна було б написати йому хоч раз. А я не написала.

Навіть не думала ніколи про це.

Та якесь неясне відчуття, спогад чи його слід, кольнуло під ребрами.

За вікнами вже геть стемніло. Тарас підкинув патик в камін і почулося легке тріскотіння.

Вона говорила про широкі лани, помережані урвищами, котрими так славилась північна Старота. Про Водокрай, що проліг ще далі і в якому, мабуть, я б хотіла колись побувати та побачити сім водоспадів, що ними оточена столиця тієї частини Циркути — місто, котре носить дивну назву Патевош. Белати казали, що це слово з дуже давньої форми їх мови і означає воно «дзвінкий голос». Бувала Карма і в західній Мабісії, острівній частині Циркути, яка була відділена від сусідніх Белати, Староти та Водокраю Золотим морем. У Кохорі, який назвала «полем, полем, полем з маками і голодними селянами», у Бактрії — «державі бруду та іржавих ланцюгів», у Горті, нареченій Кармою «страшенно жахливим високогірним закутком Циркути», вона теж побувала. І на кожну країну мала якісь історії — дотепні чи страшні, залежно від настрою.

— Непогано ти служиш в столиці, якщо можеш їздити по усій імперії, — проказала я, жуючи хлібець.

— Часом достатньо просто правильно делегувати повноваження і, повертаючись, я застаю ту ж ситуацію, яку покинула. А, ну і ще — мене бояться. Сама розумієш. Втім, я ж не керую усіма сервусами столиці. Міською сторожею управляє Тірман. Замковою — Жальма. Ну а дарвенхардцями керує безпосередньо школа, але є й найвищий її представник на місці — Ален. Втім, в столиці всі дуже уважно слухають не те що слова, — дихання Ахаза.

— Ханна відчула, як він дихнув, — неголосно промовила Стожар. Теплий ореол довкола її рудого волосся, здавалось, мерехтів. То було через протяг — бо ж коливався вогонь в топці. Карма уважно поглянула на неї.

— А Ви з якої частини Циркути? Я не можу зрозуміти вимову. Вона видається мені досконалою, геть чистою. Це дуже красиво, бо ж упливу діалектів навіть дарвенхардцям буває не позбутись. А брат Ваш і поготів мовчить.

— Бо він не розмовляє. Але все розуміє.

— Так, Ви ж казали про травму. Але звідки ж ви?

— Орієн.

— А, Белата. І як Вам правління Норта?

— Таке ж, мені видається, як і його батька. Хоч ми ще з початку зими в дорозі, тому могли щось і пропустити.

— Пригоди цікаві були? Де Вам понад усе сподобалось?

— Мені подобається цей край. Він нам рідний, а на півдні горобці в польоті замерзають, коли зима сувора. Дуже, дуже поетична місцина, — пролунав від дверей знайомий низький голос. Ми всі поозирались — в дверях стояв Всевлад. Це ж треба було, як заговорились дарвенхардки, що й не почули його кроків! Хоча, мабуть, він зумисне йшов так тихо, як міг. Може, й слухав нас тривалий час.

— Давно не бачились, Кармо, — сказав він і зайшов до покою. Я не знала, чого чекати — обіймів, зворушення чи ще якогось порушення етикету? Але брат із сестрою потиснули одне одному руки — за передпліччя, так, мовби за тим мала пролунати присяга вірності. Але не пролунала. Просто дивились одне на одного короткий час і сіли в крісла. Всевлад потягнувся до мисок на столі і взяв собі куряче стегенце. Поглянув з-під чола на мене — я легенько всміхнулась. Кивнув, відкинувся в кріслі. Відкусив шматок м’яса.

— До слова, наскільки я знаю, за два дні Величний та Велична Белати приїдуть в гості до Колісії. За десять днів Свято Відродження — середина весни. А ти ж, Всевладе, пам’ятаєш, як гучно святкують його тут, в столиці Метейського краю.

— Отже, прибудуть Норт і Синезора? Величні Воїни, Сталева Рукавиця й Золотий Щит. Свято буде вдалим. Ще хтось цікавий буде?

— З Величних — ще Огнир, хоча його вже заступив на престолі син, ти знаєш. Ну, але то радше на правах старої дружби. Та ще Ерина. Наче всі.

Якийсь час Всевлад мовчав, дивлячись повз Карму. Я відчувала, про що він думає. Але ні, не могло такого бути, щоб сюди з’їхались геть усі Величні з імперії заради свята, яке відзначають по всіх усюдах, і більшість — таки вдома. Він це розумів. Ми всі це розуміли, як і причини Всевладового питання, та потрібний час ще не настав. І його — уже наша з ним — помста поки не на черзі.

— Я знаю, що ти щойно прийшов, та