Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Келен вирішила ризикнути.

— Ти його сам дуже скоро побачиш. — Вона зробила вигляд ніби йде, але тут же знову повернулася до нього.

— Ах, ти, мабуть, маєш на увазі Ніккі? — Келен дозволила собі саркастично посміхнутися.

Посмішка миттєво сповзла з дитячого обличчя. Брови нахмурилися, але він зумів стримати в голосі гнів.

— Ніккі? Не знаю, про що ти верзеш, дорогенька.

— Сестра Тьми. Струнка. Блондинка. Блакитноока. У чорній сукні. Ти напевно пам'ятаєш жінку такої приголомшливої краси. Або ти, крім усього іншого, ще й євнух?

По його пильному погляду Келен бачила, як ретельно він зважує кожне її слово. Вона пригадувала. Слова Ніккі про Джегана.

— Я знаю, хто така Ніккі. Інтимно знайомий з кожним її дюймом. Коли-небудь я і тебе пізнаю так само близько, як Ніккі.

Непристойна погроза, що виходила з уст хлоп'яти, звучала особливо бридко. Хлопчик, підкоряючись наказу господаря, махнув рукою.

— Одна з моїх красунь, до того ж — дуже небезпечна леді. — У низькому рику Джегана чувся натяк на фальшиву браваду і блеф. Ніби схаменувшись, він додав:

— Насправді ти її не бачила.

Келен розрізнила в цьому твердженні тінь питання, яке Джеган не насмілювався задати, і зрозуміла — за всім цим криється щось більше. Тільки от що?

— Небезпечна? — Вона знизала плечима. — Звідки мені знати.

Хлопчисько облизнув закривавлені губи.

— Так я і думав.

— Звідки мені знати? Боюся, вона виявилася зовсім не такою вже небезпечною. Вона не змогла заподіяти зло нікому з нас. Посмішка повернулася.

— Брешеш, дорогенька. Якби ти дійсно зустріла з Ніккі, вона напевно вбила б хоч кого-небудь, навіть якщо б не змогла вбити всіх. З нею так просто не впораєшся. Для початку вона неодмінно видряпає кому-небудь очі.

— Невже? Ах, які ми впевнені! — Хлопчик грубо реготнув.

— Дорогенька, я знаю Ніккі. І абсолютно впевнений. — Келен презирливо посміхнулася, дивлячись в карі очі хлопчиська:

— Ти знаєш, що я кажу правду.

— Та ну? — Все ще сміючись, запитав він. — Це чому ж?

— Ти знаєш, що це правда, тому що Ніккі — твоя рабиня, а значить, ти повинен спокійно входити в її розум. Однак ти не можеш. Хоч ти далеко не дурень, сумніваюся, що навіть тобі важко буде здогадатися чому.

Очі хлопчака блиснули дикою люттю.

— Я тобі не вірю!

— Як завгодно, — знизала плечима Келен.

— Якщо ти її бачила, то де вона зараз? Повертаючись до хлопчика спиною, Келен видала йому гірку правду — хай розуміє як хоче.

— Коли я бачила її востаннє, вона була на шляху до забуття.

Пролунав рев. Келен різко повернулася і побачила, як Кара намагається зупинити його ейджілом. Почувся тріск зламаних кісток. Але хлопчисько навіть не здригнувся, люто вищирився і виставивши руки, як клешні, кинувся на Келен.

Стоячи впівоберта, Келен підняла руку і взяла на неї хлопчину. Рука торкнулася худих грудей. Його ноги відірвалися від землі. Не те щоб він повис наруці, а скоріше бовтався, як пір'їнка на вітрі.

Час належав Келен.

Їй не потрібно було викликати свій дар, достатньо було перестати його стримувати. Почуття тепер не важливі, важлива лише істина.

Це не маленький хлопчик — побитий, самотній, наляканий.

Це ворог.

Кипляча холодна сила вихлюпувалася з неї. Піднімаючись з темних глибин, вона слухняно заповнювала кожну клітинку її тіла.

Келен не відчувала ні ненависті, ні люті, ні жаху… ні жалю. У цю нескінченну мить її розум був порожнечею, позбавленою емоцій. Залишилося одне — відчуття зупиненого часу.

У хлопчиська немає ні найменшого шансу. Тепер він належить їй.

Келен не вагалася.

Вона вивільнила магію.

І ця міць з ефірної складової суті Келен перетворилася в реальну силу.

Беззвучний грім, могутній і всепоглинаючий, струсонув повітря.

Лице хлопчика спотворила ненависть володіючого ним чоловіка. Якщо в цю мить Келен була безпристрасна, то він — був втіленням ненависті. Келен дивилася в очі дитини, знаючи, що зараз він бачить тільки її безжалісні очі.

Його розум — те, ким він був, його «я» — вже не існувало.

Дерева стряслися від ментального удару. З гілок і сучків посипався сніг. Келен з хлопчиком стояли в центрі вихору, що все розширювався і розширював сніжне кільце.

Келен знала, що Джеган вміє прослизати і вислизати з людського розуму між думками, в момент, коли самого часу не існує. У неї не було вибору, вона повинна була зробити те, що зробила. Вона не могла дозволити собі сумніву. Людиною під владою Джегана не могла керувати навіть Кара.

Залишаючи юний розум, Джеган спалив за собою всі мости.

Хлопчик впав мертвим до її ніг.

Келен стояла над тілом хлопчика. Вона не відчувала нічого — тільки спустошеність і втому, — як і завжди після застосування магії сповідниці. У лісі тиша. І плями крові на снігу.

Тільки зараз Келен зрозуміла, що могла вбити Кару. Після дотику сповідниці Морд-Сіт довго не живуть. Але вибору не було. Вона все зробила, щоб попередити Кару. Але Келен ніяк не могла допустити, щоб хоч щось вплинуло на її рішення, завадило зробити те, що повинно бути зроблено. Найменше коливання — і