Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра
Амелія
Зібралася я на подив швидко і поспішила в ректорат, саме туди мені говорила з'явитися майстер Дестані. Прийшла я занадто рано, але секретар вже була на місці, саме вона і дозволила мені зайняти місце на зручному диванчику навпроти себе. Самого ж глави академії ще не було, але він, за словами своєї підлеглої, повинен був прийти з хвилини на хвилину.
Ректор увійшов до приймальні, вітаючись, і поспішив до свого кабінету. А я напружилася ще більше, чекаючи приходу декана водників. Ну або когось із них. Адже хтось же повинен мене забрати? Чекати мені довелося недовго, адже одразу через пару хвилин з'явилися вже знайомі мені жінки (згадуючи ранок неділі). Вони привіталися з секретарем ректора, питаючи ту:
- У себе? - та кивнула, - Повідом будь ласка про нас. І Підготуй документи для переводу адептки.
- Ім'я? - секретар без питань перейшла до справи, звертаючись до мене. Мабуть, це стандартна ситуація, яка досить-таки часто зустрічається.
- Амелія Стайлінг.
- Курс?
- Другий. Цілительський, - я вирішила уточнити, швидше за все це необхідна інформація. Жінка кивнула мені, продовжуючи заповнювати формуляр.
- Зачекайте тут, - тепер уже кивали ми, а секретар зайшла в кабінет ректора.
Нас прийняли одразу ж, і я полегшено видихнула. Мабуть дійсно стандартна процедура. Але мене здивували.
- Це вона? - у голосу ректора був приємний тембр, і я навіть заслухалася. А майстер кивнула, - Покажіть мені що Ви можете, - це він зараз мені?
Я похитала головою, проганяючи ману, і спробувала закликати водний батіг. Він виходив у мене найкраще. Але щось пішло не так: батіг утворився, ось тільки відразу зробився тонким і впав на підлогу малесеньким струмочком. Чорт. Що ж таке? Я спробувала ще раз. І ще. Але результат залишався незмінним. Так що ж трапилось?!
- І це все? Не густо, - слова ректора прикро били по моєму самолюбству. Ні, я ж можу краще, та буквально ще вчора ввечері я демонструвала подрузі красиві петлі. Я спробувала ще кілька разів, але краще не стало, - Досить, - прозвучало як вирок.
- Але ... - я ж можу!
- Я сказав досить! - а ось тепер чоловік підвищив свій голос, тільки замість того, щоб замовчати, мене прорвало:
- Але я можу! Майстер, скажіть! - да, по-дитячому ховатися за спину тренера, але я не бачила іншого виходу.
Жінка лише похитала головою, схоже вона теж розчарувалася в мені.
- Та як же так! - а ось зараз я дійсно розлютилася, і з моєї руки зірвався ураганний вітер, знісший стіл ректора разом з частиною стіни.
От йoшки-матрьошки.
На мене дивилися три пари шокованих очей. Здається, зараз мене будуть лаяти, якщо не відрахують одразу ж.
- А Ви впевнені, що з факультетом не помилились? - першим відмер ректор, - Захист четвертого ступеню. А вона знесла його, як картонку.
- Впевнена. Вчора точно таке ж було з водою. Вона знесла мій захист.
- Неймовірно! - тепер очі ректора горіли бешкетним вогником. Страта відкладається? Я не вірила своїм очам, - Виходить вода, вітер. Ще щось? - Азарт - ось як називається погляд глави академії. Схоже мені вдалося його здивувати.
- Ще я трохи цілитель. - скромно опустила погляд.
- Наскільки трохи?
- Нещодавно був середній рівень, приблизно, як і у вітру. Але перевірку я поки не проходила.
- Ходімо, - я гальмую або не встигаю за ходом думок цього чоловіка.
- К-куди?
- Пройдемо її зараз же, - ректор ніби й забув про відсутню стіну і розруху в своєму кабінеті.
- Кого її? - ой, щось у мене зовсім все погано з кмітливістю.
- Перевірку, - і вистачило ж йому терпіння мені розжовувати. Поки я включала мізки, ректор ступив до дверей, відкриваючи їх і запрошуючи нас пройти за ним, - Ерні, прийшли до мене майстрів каменю. У мене там невеликі проблеми зі стіною, - сказав, як ні в чому не бувало, і повів нас в закрите крило академії. Такі вже й зовсім «невеликі» проблеми зі стіною. Вона просто зникла.
Гостьовий будиночок при академії
- Знову хвиля. На цей раз вітер, - я увірвався в кімнату до Деліріана, а один навіть і не здивувався. Я застав його одягненим, хоча так рано він зазвичай не встає. Але мабуть теж відчув і очікував на мою появу.
- Адміністративний корпус, - не питання, а твердження, тому я лише кивнув, - Веди вже, горе-женишок, кому скажу - не повірять, що від великого Кіларіана наречена бігає, - він розсміявся, змусивши мене рипнути зубами, але товариш мав рацію, тому я просто поспішив на вулицю.
