Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша

Погляд Рама став відповіддю на всі запитання — серце стислося до болю. Я бігла щосили так довго, що ноги ніби налилися свинцем, у боці кололо, а легким не вистачало повітря. Я втомилася і… здалася.

— Все… я… не можу, — кинула йому руку.

— Не можна зупинятися, — він знову взяв мою долоню і ривком потягнув уперед. Я вперлася, не бажаючи йти.

— Нас все одно впіймають.

До нас наближалися. Хтось крикнув: "Вони тут!". Рам стривожено озирнувся на всі боки, пройшов уперед і повернувся назад.

— Ходімо, тут можна сховатися.

Ми завернули за ріг однієї із занедбаних шахт. У темряві якимось дивом йому вдалося розглянути ковані двері. Добре смикнувши за ручку, ми потрапили всередину за секунду до появи ворогів. За дверима почулися голоси – нас шукали. Від страху я вчепилася в Рама, а він притис мене до себе. Ми дивилися на двері, очікуючи, що будь-якої миті до них увійдуть і ця кімната стане нашою труною.

Хвилини стали безрозмірними. Не знаю, скільки часу минуло, але голоси змовкли.

— Здається, пішли, — шепочу.

— Це не на довго. Зараз підключать пошукових систем, нас знайдуть. Потрібно йти, — сказав Рам.

— Куди? Ми в оточенні. Нам удвох не прорватися.

Рам порився в кишені і дістав довгі саморобні намисто з драконячим іклом у центрі.

— Що це? — спитала його.

— Шлях до порятунку — давнє магікайське прокляття.

— Ми проклянемо їх і зможемо втекти?

Я дивилася в його сіро-зелені очі. Під напущеною стриманістю я бачила, як він переживає. Він ніжно торкнувся мого плеча і промовив:

— Ні. Це прокляття для нас.

Я хотіла заперечити. Захоплення Рама давніми окультними заклинаннями мене лякали.

Пролунали кроки за дверима. "Я їх відчуваю, вони близько".

Почувся незнайомий голос.

Від жахливого передчуття хотілося лізти на стелю. Серце шалено стукало.

— Це єдиний шанс на порятунок, — наполягав Рам.

Секунду я вагалась, але ручка дверей заграла під натиском. Нас знайшли. Рам заблокував магією замок, але довго не витримає.

— Добре. Я згодна.

Рам подряпав собі руку до крові іклом. Потім узяв мою долоню і повторив те саме з нею. Я закусила губу від болю. Наші рани торкнулися.

— Вибач, — його слова потонули в звуку дверей, що вибивали.

Він надів на нас намисто і почав читати з листка слова прокляття. Чорними стрічками його тіло обвивала дивна серпанок. Обличчя стало чорним, а вени виступили на обличчі червоним. Красиві очі стали немов магма — Рам змінювався.

На противагу його темряві я наповнювалася світлом. Моє тіло сяяло, випромінюючи небувалу енергію. Я відчувала в собі стільки магії, що якщо не поділюся, то захлинусь нею.

Рам сказав останні слова в ту мить, коли двері притулку опинилися на підлозі. З десяток членів коаліції, які розтрощили наш партизанський загін, ввалилися до кімнати. Я заплющила очі і притулилася до коханого, віддаючи йому все кохання та енергію, яка в мене була.

За лічені хвилини переслідувачів не стало. Від них залишилися тільки купи попелу та каміння. Сила Рама жахала.

— Що сталося з нами? — світло мого тіла згасло, я стала колишньою.

Рам теж повернувся у свій звичний вигляд.

— Ми прокляті та назавжди пов'язані. Я твоя темрява, а ти моє світло. Я — чарівник, а ти — джерело сили...

Я ще раз подивилася на результати нашого прокляття і від усвідомлення вчиненого додала:

— Ти вбивця, а я твоя зброя. Що ж ми наробили, Рам?

Двері до кабінету Одетти Чейк, ректора академії кварт, відчинилися. Секретар принесла нам чай, перериваючи розповідь бабусі, але мій погляд вона відразу і пішла.

— А далі все як за підручником історії: війна, створення кварт та Квадрату світів, перемога над майстром.

— Значить, з тебе і Рама почалося це прокляття. А потім воно передалося Еланії, а у вісімнадцять років його носієм стала я.

— Мені дуже шкода, що на твої плечі покладено таку відповідальність... Рам загинув на війні, а разом із ним у мені померла вся сила, якою користався майстер. Я думала, прокляття покинуло мій рід. Але з'явилася Еланія, і у вісімнадцять років у ній прокинулася сила. Її роль джерела сили для нового майстра тривала вісім днів. На дев'ятий Орден знайшов сина Рама та вбив його. Еланія жодного разу не бачила його. Кажуть, він з юних років був ув'язнений у вулканічній в'язниці.

— Отже, теперішній майстер — онук Рама. Ти знаєш, як він виглядає чи як його знайти?