Факультатив для (не) літаючої гарпії - Крістіна Логоша
Я відійшла від підвіконня, повертаючись до реального світу. Кіттерон все ще не міг натішитися книзі майстра. А я дивилася на нього та бачила в ньому зрадника. Усередині все обірвалося. Моїми почуттями маніпулювали та зрадили.
— Давай розчаруємо їх, — підійшов до мене гарпій, не помічаючи зміни в моєму настрої.
— Я не думаю, що це гарна ідея.
— Чому? Ми ж так довго йшли до цього. Як ти можеш не хотіти дізнатися, що сталося тоді?
— Я знаю, що тоді сталося. А ще знаю, як тобі вдалося вкрасти книгу з музею, минаючи надскладний захист. Тобі книгу віддав Фіц Тіція… Як я помилялася в тобі… — мої слова були сповнені гіркоти.
Радісний вираз сповз з його обличчя.
— Хто тобі сказав?
— Іноді я бачу минуле. Як ти міг піти з ним на угоду?
— Це мій шанс. Я не міг його проґавити.
— Брехати мені, щоб підштовхувати до пошуків справжньої книги майстра? Ти нічим не кращий за членів Ордену. Чи ти давно один із них?
Раптова здогад була настільки шокуючою, що я відсахнулася від нього, небезпечно відходячи далі. Біль барабанним дробом віддавав у віскі.
— Не приписуй мені те, чого насправді немає, — гарпій підійшов до мене і взяв за руки. — Давай їх звільнимо. Ми маємо все для цього. Ордену не обов'язково знати, що книга у нас. А коли спаде закляття, ми зможемо втекти.
Він хотів, щоб я зробила це, але вже не знала, чи можна йому довіряти, не знала, хто він і ким бачить мене. Усередині щось надламалося.
— Ні.
Я йшла до дверей, проклинаючи той день, коли зустрілася Кіттерона.
— Я не мав іншого вибору. Вибач.
Гарпій не став мене зупиняти, він відчував весь тягар свого вчинку. Двері відчинилися навстіж, з темного коридору на мене дивилася пара хижих очей.
— І що це ми тут починаємо?
Кульгавий Фіц Тіція увійшов до приміщення. Він розглядав усе навколо, за ним увійшли ще з десяток людей. Там був одяг членів Ордену.
Я повернулася до Кіттерона, але на його здивований вигляд стало зрозуміло, що поява Ордена для нього теж стала сюрпризом.
— Нічого. Я вже збиралася йти, — один із поплічників перегородив мені дорогу, не випускаючи з кімнати.
Напруга була настільки відчутною, що її можна було її чіпати руками.
— Даремно. Веселощі тільки починається.
Він підійшов до Кіттерона і простяг долоню, щоб той передав йому Казкарку. Неохоче, але гарпій підкорився. Посміхаючись, Фіц почав переглядати сторінки, бурмочучи під ніс: «Ось хитрун». З гуркітом закрив книгу і звернувся до мене:
— Ми будинок на Чортополоховому провулку разів триста обшукували. Перевіряли кожний кут, кожну книгу, кожну картину. А Леонол сховав її на чільному місці під обличчям дитячої казки. Ось же хитрун, — повторився магік. — І відкрити її секрет змогла лише ти, Атіко. Якби не твій потенціал, ми б її ніколи не знайшли.
— Значить, я зі своїм завданням упоралася? Ви не серце майстра змушували мене шукати, а його книгу. Тепер я можу йти?
— Ну, як же ти можеш піти, коли книга без тебе не працює? Це ж ваша родинна спадщина… Розчаруй їх! — напирав член Ордену.
— Не думаю, що це гарна ідея, — я дивилася на всі боки, думаючи, як би втекти звідси. Але, як на зло, біля входу стояла охорона, а єдине вікно було настільки маленьким, що в нього тільки рука пролізе. — У мене погане передчуття.
Фіц Тіція підійшов упритул і простяг мені книгу.
— Якщо ти цього не зробиш, опинишся поруч зі своїм татком.
— Вам треба, ви й розчаровуйте, — сказала, карбуючи кожне слово.
Кульгавий знову посміхнувся і глянув убік. Як раптом мене вдарила долоня по обличчю, я оступилася і впала. У роті з'явився металевий смак. Права щока горіла вогнем, я з нижньої губи сочилася кров.
Кіттерон кинувся мене захищати, але не встиг зробити кілька кроків, як у нього полетів яскравий спалах одного з охоронців. Він застогнав і впав на підлогу.
— Кіттерон! — з жахом вигукнула я.
Моя реакція не вислизнула від Фіца.
— Якщо не розчаруєш їх, ми вб'ємо твого крилатого дружка.
Він дав сигнал поплічникам, вони підняли на ноги гарпія, який ще дихав. Мені всунули до рук книгу. Моя впертість не коштувала життя Кіттерона.
Я почала читати перші рядки, як лопатку пропалив сильний біль. Я завила, впустила книгу і впала навколішки. Татуювання ящірки ворушилося, доставляючи мені пекельні муки.
Страшний гуркіт пролунав над головою. Я підвела очі і побачила зоряне небо. Дах Воронього гнізда знесло наче ураганним вітром. У темряві ночі щось велике вчепилося величезними кігтями в одну з уцілілих стін, великими очима дивлячись на нас. Дракон із наїзником оглядали все навколо. Орденці перщі секунд не знали, що робити. Фіц Тіція прийшов до тями і наказав нападати на вершника дракона.
Але цієї ж миті з'явилися з десяток майстрів. Вони вступили з членами Ордену в бій. Ці майстри відрізнялися від вершника на драконі.
