Жахослов - Стівен Джонс
– Якого дідька? – уголос промовила я і озирнулася в пошуках чогось на кшталт кнопки виклику медсестри. Нарешті я знайшла кабель, під’єднаний до чогось схожого на футуристичний пульт дистанційного керування. Я почала натискати усі кнопки по черзі – підвела собі ноги, потім голову, потім опустила все, перш ніж знайшла кнопку, яка вочевидь не робила нічого. Я натискала її, доки не повернулася Міллі-Лу.
– Люсі, гадаю, тобі краще віддати це мені, – вона потягнулася до пульта керування в моїй лівій руці.
– Нізащо! – сказала я, намагаючись притиснути його до своєї сорочки.
– Просто припини натискати кнопку, – благала вона. – Я обіцяла сестрам, що ти не будеш так робити.
– Хто-небудь прийде? – спитала я.
– Лікар уже йде. Справді.
Я віддала їй пульт.
– Вам я довіряю. – Я озирнулася. – Багато в чому. І дуже сподіваюся, що наша медична страховка покриває витрати на окрему палату. – Я втягнула носом повітря. – Окрему палату з кондиціонером.
– Ти дістала травму на роботі. Чого не покриє страховка, покриє «Джонс». Про це можеш не турбуватися.
– То про що я маю турбуватися? – спитала я. – Мені відрізали пальця?
– Зовсім ні, – відповіла Міллі-Лу. – Я сказала їм, що спочатку вони мають поговорити з тобою.
– Що? – Але перш ніж у мене стався істеричний напад, увійшли лікарі, доктор Морґентау та троє інших, в супроводі Дені Вашинґтон. Остання мала по-справжньому наляканий вигляд. І явно не тим, що її можуть звільнити – на її обличчі був такий жах, наче її ім’я дізналася мафія. Бідолашна дівчина вся тремтіла. Чи, може, то було від надмірної роботи кондиціонера. Я й сама мала б тремтіти. Я відчувала, як прохолодно в кімнаті, але чомусь це мене не хвилювало.
Доктор Морґентау заново представив лікарів: жінку звали доктор Рамірес, старшого чоловіка – доктор Фунарі й молодшого – доктор Нґо. Він почав розповідати про їхню спеціалізацію і ще щось, але я була не в настрої.
– Чому ви хочете відрізати мені палець? – спитала я.
– Щоб урятувати ваше життя, – виступив уперед доктор Нґо. – Почалося зараження. Жодним зі звичайних способів: антибіотиками, очищенням, дезінфекцією – воно не лікується.
– Це заразно? – спитала я.
– Не в тому сенсі, у якому ви, мабуть, думаєте. Це не є вірус нежитю або грипу, який можна підхопити від іншого. Ми всі в цілковитій безпеці. Для того щоб заразитися, треба, щоб шкіру проткнуло інфікованим матеріалом, як це сталося з вами.
– Я була інфікована кількома замерзлими волосинами? – Я не хотіла в це вірити, та не скидалося на те, що він вирішив розіграти мене. – Це ж було лише волосся, просто волосинки з голови старої пані. Вони мали бути надто крихкі, щоби проткнути шкіру…
– За надзвичайно низьких температур речовини здатні поводитись дивним чиним, – вставив доктор Морґентау. – Рідкий азот…
– Усе це я знаю, я вивчала хімію в школі, – перебила я. – Але чому ці волосини просто не розбилися, як квітка, занурена в рідкий азот?
– Не можу сказати, – промовив доктор Нґо тоном людини, яку перервали посеред важливого повідомлення і яка надто чемна, щоб сказати «Замовкни й слухай». – Я не мав можливості дослідити уражені тканини…
– Волосся мертве, – нагадала я.
– Чи інші матеріали, – м’яко додав він. – Але, перевіривши ваші інфіковані тканини, я дійшов висновку, що єдиний спосіб урятувати вам життя – це ампутувати палець. Колеги мене підтримують.
Останні три слова луною повисли в повітрі. «Колеги… мене… підтримують… підтримують… підтримують…» «Підтримують» – той особливий випадок, коли сказати просто «згодні» недостатньо. Як тоді, коли треба ампутувати палець.
– Чому? – спитала я. – Що не так із моїм пальцем? Так, він заражений, але якою інфекцією?
– Це дуже схоже на обмороження. Але насправді це не обмороження, – швиденько додав доктор Нґо, кинувши погляд на доктора Рамірес і Міллі-Лу. – До тієї міри, коли тканина назавжди пошкоджена і має бути відрізана, перш ніж гангрена пошириться далі.
– Але як? – Я дивилася на всіх лікарів по черзі, але жоден не відповів. – Це сталося лише кілька годин тому. Ця дівчина, Дені, миттєво видалила скалки. Вона не просто витягла їх – вона їх вирізала. До речі, як ви знали, що саме треба було робити?
Дені Вашинґтон дивилася в підлогу, почуваючись відверто ніяково.
– Це питання стосується лікарської таємниці, – спокійно відповів Морґентау. – Можу повідомити вам як її керівник, що вона вчинила саме так, як зробив би і я.
– Але ви не можете врятувати мого пальця? – спитала я.
– Мені шкода, – промовив він, і я бачила, що йому дійсно шкода.
– Тому що почалася гангрена?
– Тому що вона почнеться, – сказав доктор Нґо, знову перебравши на себе ініціативу. – І пошириться на решту руки.
– Нам лише треба, щоб ви підписали дозвіл на операцію, – сказала доктор Рамірес. – Також ми хотіли б зберегти ампутовані тканини для дослідження.
Я глянула на свою перев’язану руку, потім на пластикову трубку. Нарешті до мене дійшло. На своє виправдання можу сказати, що мене справді глибоко приспали.
– Якщо в мене обмороження, якого біса ви тримаєте мою руку в крижаній воді? Таке відчуття, ніби вона в пакеті з льодом. І, до речі, температура тут десь шістдесят п’ять градусів…[201]
– Вам холодно? – швидко спитала доктор Рамірес.
– Ні, мені добре. І це дивно. Я вже мала посиніти від холоду.
– Тримаючи вашу руку і, власне, усе ваше тіло в холоді, ми зуміли зупинити поширення інфекції. Але це лише тимчасово. Ми маємо якомога швидше вжити наступних заходів.
– Не розумію, – сказала я. – Як може охолодження мого пальця вилікувати обмороження?
Нарешті заговорив доктор Фунарі.
– Тому що існує давнє висловлювання про «замерзання на смерть». Ти не мертвий, доки ще теплий.
Я чекала подальших роз’яснень.
– Це повинно мати для мене якийсь сенс?
– Замерзла тканина… – почав доктор Нґо одночасно з доктором Рамірес, яка промовила: – Коли температура… – Але доктор Фунарі змахом руки закликав їх припинити.
– Юна леді, – сказав він, – ваш теперішній стан дуже прикрий, і що довше ми стоятимемо тут, обговорюючи це з вами, то більшу частину руки нам, можливо, доведеться ампутувати. Тож слухайте: ваш палець замерз. Ми намагалися відігріти його, але це мало зворотний ефект, тож ми спробували навпаки – охолодити його. Це сповільнило поширення інфекції, але не зупинило, доки ми не поклали всю вашу руку в
