Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
— Поки не можу судити напевне, але, здається, ми вже мали справу з такими чарами. Я — одного разу, а ви — двічі.
— Диннеші? — здогадався він.
— Так, дуже схоже, — сказала Ріана. А ще за хвилину впевнено додала: — Це точно маґія диннеші. Подібна до нашої, відьомської, але могутніша й досконаліша. Вона виходить від якогось тонкого продовгуватого предмета, що вертикально завис під верхньою границею Тиндаяру.
Шимас розгублено хитнув головою.
— Цікаво, що він тут робить? І як сюди потрапив?
— Я теж хотіла б це знати… Мабуть, вам краще відійти, професоре. Не беруся передбачити, як поведеться ця штука, коли я її звільню. Можу й не втримати.
Шимас відступив на три кроки і порівнявся з Колвином, який увесь цей час стояв нерухомо й віддано дивився на свою пані, чекаючи на її подальші накази.
Ріана не квапилася, діяла обережно і зважено. У міру наближення до мети вона поступово зменшувала інтенсивність променя, щоб, бува, не пошкодити той загадковий предмет. Зрештою згасила промінь, а натомість задіяла м’якіші чари, покликані уже не свердлити прошарок між світами, а лише розгрібати субстанцію, з якої він складався.
— Тут аж два предмети, — трохи згодом сказала Ріана. — Один загорнений в інший. Зараз побачимо, що це таке.
Шимас уже виразно відчув, як слабшає й відступає темна енерґія. Із кромішньої пітьми вгорі виплив продовгуватий пакунок — схоже, з якоїсь сірої тканини, що відливалася в світлі Відьомської Іскри сріблястим полиском.
Пакунок повільно опустився вниз і завис у повітрі перед Ріаною. Зацікавлений Шимас підійшов до неї і встиг якраз вчасно, щоб підхопити тканину, яку відьма нетерпляче розгорнула й залишила без уваги, зосередившись на тому, що було під нею. А це виявився меч завдовжки десь фути чотири, з тонким лезом, начищеним до дзеркального блиску, та цільним руків’ям, майстерно витесаним із великого шматка чи то рубіну, чи то іншого коштовного каменя темно-червоного кольору. Шимас мало тямив у мінералах, зате добре знався на металах і свого часу ледве не залишився працювати на кафедрі металурґії. Тому він швидко (може, навіть швидше за Ріану) встановив, що лезо зроблено зі сплаву заліза та срібла з невеликими домішками золота, платини й нікелю. Але сплав був особливий, не чаклунський і не відьомський, у ньому Шимас узагалі не відчував ні краплини маґії, хоча нітрохи не сумнівався в її наявності — бо сплав такої рівномірної консистенції, з такими надзвичайними характеристиками міцності та пружності, просто неможливо було створити без участі чарів, і він не міг би існувати без їх постійної присутності…
— Професоре, — прошепотіла Ріана, ніби боялася, що хтось може їх підслухати. У її широко розплющених карих очах палахкотіли дикуваті вогники. — Ви розумієте, щó ми знайшли? Це витвір диннеші, він увесь просочений їхньою маґією. Могутньою, концентрованою ґвифінською маґією…
Відьма обережно торкнулася долонею руків’я, а впевнившись, що воно не кусається, вже рішучіше обхопила його пальцями й розвернула меч вертикально. По дзеркальному лезу пробігли крихітні блискавки, а наступної миті Ріанина Іскра засяяла так сліпуче, що Шимас, попри дію захисного плетива, мусив примружити очі.
— Ого! — приголомшено мовила Ріана. — Він додає мені сили!.. І не тільки сили. Ще я відчуваю земний світ — там, нагорі. Не бачу, просто відчуваю. Поверхню, рельєф… і точні напрямки! Це північ. — Вона швидко рушила вперед, а кроків через п’ятнадцять зупинилася. — Тепер я під океаном. Відчуття води дуже слабке, але тут земна поверхня опускається.
„Диве милостивий, що я накоїв!“ — ужахнувся Шимас. — „Я допоміг відьмам стати ще могутнішими…“
Він опустив очі й подивився на тканину, яку міцно стискав у руках. Вона була шовковиста на дотик, досить щільна, але водночас майже невагома. Розгорнувши її перед собою, Шимас переконався, що це не просто шматок тканини, а щось на зразок накидки або короткого плаща із золотою застібкою у вигляді восьмикутної зірки. Як і з мечем, він не відчував ніякої маґії, але нітрохи не сумнівався в її присутності. Плащ не міг служити просто обгорткою для меча, в нього напевно було своє, окреме призначення…
І тут Шимас збагнув одну річ. Коли він був підступив до Ріани, щоб зблизька поглянути на знахідку, тиск темної енерґії ще більше послабнув. Проте й зараз не зростав, дарма що відьма блукала віддалік, досліджуючи з допомогою меча границі острова. Отже, причина була не в мечі, а в плащі.
Щоб перевірити цей здогад, Шимас накинув плащ собі на плечі й скріпив застібкою. Ефект був миттєвий і перевершив усі сподівання: темна енерґія взагалі відступила, вона сердито вирувала довкола, але не сміла торкнутись до нього в жодному місці — хоч крізь плащ, хоч поза ним.
Ріана перервала обхід периметра острова і швидким кроком повернулася до Шимаса.
— Це теж корисна річ, — сказала вона торкнувшись краєчка плаща. — Дуже міцний захист. І головне — не вимагає ніяких зусиль, діє сам по собі, без стороннього втручання… Ви лишень уявляєте, як нам поталанило? Досі жодній відьмі, а тим більше чаклунові, не випадало працювати з ґвифінськими чарами.
— Я й зараз із ними не працюю, — зауважив Шимас. — Бо навіть не бачу їх, не відчуваю, а що вже говорити про якесь керування ними. У кращому разі, це можна назвати пасивним використанням.
Та Ріана вже не слухала його.
— Агов, демони! — весело гукнула вона в пітьму Тиндаяру. — Де ви сховалися? Виходьте на бій! Невже відпустите нас із такою цінною здобиччю?
„От же ж легковажне дівчисько!“ — сердито подумав Шимас. — „Для неї все це просто гра…“
А вголос стримано мовив:
— Не варто спокушати долю, леді Ріано. Якщо Ан Нувінові байдуже до нашої знахідки, раджу скористатися цим і спокійно, без перешкод повернутись у земний світ.
Молода відьма зверхньо глянула на нього, глузливо посміхнулася, але кивнула:
— Ваша правда, професоре. Повертаймося. — Вона трохи посунулася вбік
