Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2 - Ярина Каторож

— Все ясно, — засміявся чоловік. — Пошукаю щось на кухні. Або в коморі, якщо Анна з Тарасом вдень були дуже голодними і нічого після них не лишилось. Тільки тут холодно. Розпалю в каміні, бо ще задубієш, поки вернусь. Слуги не знали, що ми сьогодні повернемось.

Я посміхнулася.

— Я зараз відкличу свою згоду і сама тобі запропоную одружитись. Мені подобається, як організовуються наші сімейні порядки.

— Одужуй давай. І про інші дізнаєшся, — сказав він і я відчула, що тіло знову загорається. Але вже не від ран.

Коли я повернулась в свою кімнату з Ханниної, то виявила, що вогонь у каміні вже згас, полишивши по собі лишень тліючі червоними серцевинами жарини. Було дуже темно, але я вже добре знала розташування предметів у спальні, щоб цим перейматись. Зачинила двері на ключ, тоді підійшла до кошика з дровами, узяла кілька, поскладала до топки і запалила, торкнувшись кінчиками пальців. Полум’я миттєво охопило сухе дерево і затріскотіло, розсипаючи довкола іскри, тепло й світло.

Я підійшла до вікна і зазирнула в шпарину між засунутими гардинами. Ніч була темнюща, але мені й не потрібне було світло. Та інший погляд не показав і натяку на те, що на подвір’ї хтось є. Я зітхнула. Взявши Тиграна за руку, коли він збирався піти, я легенько кивнула ліворуч, у бік своєї кімнати. Мені просто страшенно хотілося з ним побачитись віч-на-віч.

Схоже, він не зрозумів.

Я почекала ще трохи, а тоді вирішила, що очікування — даремна справа.

Добре, коли ти — Стожар, і можна розпустити складну шнурівку сукні, всього лиш змахнувши в її напрямку руками, а не мучачись, як це роблять жінки, чи викликаючи служниць. Сьогодні я була в чорній оксамитовій сукні з красивим овальним декольте, яке майже цілком відкривало плечі. Взагалі, отримавши в подарунок такий одяг, почувалась принцесою. Белатки не носили якихось складних конструкцій під одягом, як-от криноліни чи вузькі корсети, ні. Тільки легкі напівпрозорі сорочки поверх цілком звичної навіть для мого світу спідньої білизни, а зверху — сукні, що могли шнуруватись або бути вільного крою — для жінок більш пишної тілобудови. А ще я от прямо з жахливою настороженістю чекала, що кравець, крім спіднього і нічної сорочки, пришле якісь жахливі панталони, які мені запам’яталися з історичних фільмів. Але, отримавши пакунки з одягом, зітхнула з полегшенням і навіть захватом. Я тепер мала ще нові чоботи і дві пари легких черевичків без підборів, які взувались на панчішки. Мені дуже подобалось все це — красиве, шовковисте чи оксамитове, але коли шнурівка на спині послабилась, я відчула фантастичний кайф від того, що могла тепер вдихнути вільніше. Це порівнювалось хіба з уже призабутим відчуттям того, як знімала колись із ніг туфлі на високих шпильках і ставала босоніж на прохолодну підлогу.

Щойно я замружилась від задоволення і відчула, як спиною побігли мурашки, пролунав тихенький стукіт в шибку. Шнурівка одразу ж затягнулась назад.

— Я вже подумала, ти не зрозумів, — прошепотіла я, коли Тигран прослизнув до кімнати, і зачинила за ним вікно.

— Просто дівчата ще довго не могли заспокоїтись. Якось не хотілось одразу вибігти, не вислухавши зойкання й переживання та не вклавши всіх спати, — сказав він із посмішкою. Я обернулась до хлопця — він був без куртки, в самих сірих чоботах, штанах та сорочці. На поясі — сервуський меч у піхвах (тут Тигран не носив при собі ножів, захоплених із Павутиння). Полохливе тепле світло з каміна огортало його струнку високу постать, плуталось у світлому волоссі.

— Зніми маску, — мовив він, легенько торкаючись мого. Там, де він провів пальцями, волосся почорніло, мовби хвилею. Відчула, як риси обличчя теж стали справжніми. Провела кісточками пальців по його вилиці і викликала приборкане мерехтіння сірих очей.

— Вина хочеш? — спитала я неголосно, відчувши раптом, що, певне, іскри з полум’я в каміні розквітають у мене на щоках рум’янцем.

— Привілеї життя белатів?

— Мені ще в перші дні приносили печиво й тістечка, але я сказала, що погладшаю — то перестали. Хоча з тим емоційним напруженням, в якому я перебуваю, здається, навіть трохи схудла.

Я підійшла до столика, на якому громадились різні пляшечки з кремами та олійками, обирати які в світі Циркути навчила мене Ханна, щітка для волосся і шпильки, та видобула з-поміж усього того багатства дві склянки й пляшку з темно-червоною рідиною. Легко відкоркувала, розлила вино по склянках. Воно пахло просто пречудово.

Чесно кажучи, я вже кілька разів куштувала його сама, коли були особливо хвилюючі дні, як той, коли ми познайомились з іще одним Спадкоємцем. І від цього почувалась водночас і трохи дискомфортно, й бешкетно.

Тигран тим часом сів у крісло, що стояло біля каміну, і витягнув до вогню ноги.

Я підійшла й, подавши одну зі склянок, вмостилась у нього на колінах. Водночас із тим, як він вільною рукою пригорнув мене до себе, відчула, як в спині тане напруга.

— Пропоную випити за те, аби Ханна швидко й безболісно стала на ноги, — сказала я тихо. Тигран торкнувся моєї