Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— Байдуже, список це чи оригінал, вбити можуть і за те, і за друге. П’ять років тому, на піку зацікавлення «Словом», напади на колекціонерів поліція змогла зупинити лише за допомогою некромантів. Вісімнадцять жертв! Я активно не раджу вам показувати рукопис спеціалістам і взагалі — висловлювати публічно інтерес до древньої літератури.

— Пофіг літературу, — я дістав листа і обгортку, — той, хто це послав, може знати ім’я замовника.

Ларкесові не довелося шукати довідок, щоби зрозуміти суть ребуса:

— Думаю, вам потрібен букініст, якось зв’язаний з садівництвом, який живе в місці, на яке вказує комедія про П’єро, — припустив маг-аналітик, — зворотній порядок смислів менш імовірний, оскільки надто простий.

— Зробиш — буде тобі звіт. Але власним іменем не підпишу!

— Це не суттєво. Ви — освічена людина і легко зберете матеріал, необхідний для первинного аналізу, — Ларкес в передчутті потер долоні. Щось він надто рано радіє! — Я прийду завтра, годині о третій. В цей час на вулиці мало народу.

— Як зайдеш?

Тут він поманив мене в бік кладовки і показав у ній потайні дверцята, скорше за все, вони виводили на сходи до підвалу.

— Деякі маги відмовляються жити там, де немає запасного виходу, — мугикнув він (напевне, це означало сміх), — але іншим, — кивок у бік вікна, за яким розважалися вояки, — знати про це зовсім не обов’язково.

Тут я був з ним абсолютно згоден — не вистачало ще, щоби мене атакували з двох боків.

Тої ночі мені наснилася ріка, її могутній, неквапний рух, зелено-прозора товща вод, холодно-вологий дотик потоку. Потім прийшла дивна ідея, імовірно, навіяна алхімічними навиками: якщо вона справжня, я можу спробувати ПЛИСТИ. Вся моя сутність рвалася назовні і догори, видіння розпалося на і більше мене не турбувало. Можливо, білого такий сон наштовхнув би на якесь геніальне прозріння, а я, прокинувшись, зрозумів, що від столичної екзотики мене вже млоїть.

Однак, кровна помста — понад усе! Того, хто замахнувся на життя моїх рідних, чекає жахлива смерть, і жоден патологоанатом не скаже — від чого саме. Я старанно розпихав по кишенях згорточки, конвертики і крихітні кульки з отруйною начинкою, щоби в потрібний момент бути максимально повно озброєним. На жаль, привід для їх використання поки давали лише колеги по службі.

Філістер відчайдушно не хотів винаймати для мого мотоцикла нормальний склад з охороною (знаю — дорого, оплата погодинна і відповідальність доведеться брати на себе), а в міністерському гаражі залишати агрегат було теж не варто — надто багато народу там ходить, надто слабкі замки і майже ніякої охорони. Мене, в принципі, влаштовувало, що транспорт буде під рукою, але для порядку я все-одно пошкандалив, яскраво описавши все те беззаконня, яке твориться під готелем, і назвав міністерські порядки божевільнею.

В номер повертався з почуттям переможця.

Ларкес з-за штори уважно слідкував за тим, що стається надворі. Я підійшов — армійські намагалися гачком на волосіні зісмикнути з паливного бака кришку.

— Що вони там шукають?

— Не знаю, підійди, запитай. Може, вони вирішили, що всередині — карасі!

Я захопив з вітальні скляну карафку з холодним чаєм і тепер жестом запросив Ларкеса за стіл

— Щось вдалося визнати?

Колишній координатор пересмикнув пикою:

— Тамур Хемаліс, букініст, живе на вулиці Метра К’єберсена, того самого, що написав комедію про П’єро, — Ларкес не покладався на мою освіту, — в будинку з оранжереєю на даху. За махінаціями зі «Словом про Короля» помічений не був, підробляє перекладом з мов Імперії. Рік тому мав проблеми зі здоров’ям, простіше кажучи, старого сильно побили. Більше нічим непримітний.

Бінґо! Білий, який часом підробляє перекладом са-оріотських піктограм, цілком здатен називати себе «жалюгідним майстром дзеркал» — ці ненормальні імперці навіть пишуть справа наліво.

— Їдемо!

— Зараз?

— Ні, спочатку треба тебе трохи замаскувати. Надто вже фізіономія у тебе нестандартна, запам’ятовується легко.

Він занервував.

— Яким чином?

— Це просто. Ти в театрі колись був?

Я заманив Ларкеса в прихожу, до дзеркала, і почав кривлятися:

— Зроби ось та-а-ак!

— Не буду! — образився він. — Так я стану схожий на армійського спеца.

— В цьому-то і сіль! Якщо щось станеться, скажуть, що винні вони.

Під таким соусом ідея Ларкесові сподобалася більше, ми провели перед дзеркалом цілий вечір, відробляючи три основних вирази: зневажливе презирство, замислену відчуженість і похмуру усмішку.

— А тепер найголовніше: якщо якась людина лізе до тебе з дурницями, ти кажеш от так «ш-шоо?», а далі підключаюся я і вирішую усі проблеми.

«Ш-шоо» далося Ларкесу найважче, оскільки рухати доводилося лише одною бровою.

— Добре, йди додому, тренуйся! Завтра зустрінемося біля вокзалу. До букініста поїдемо десь годині в третій.

Вираз «ш-шоо» вискочив у Ларкеса сам по собі:

— Ви собі уявляєте, що відбувається на вулиці в цей час? Особливо на сонці?

— Якщо швидко їхати, буде прохолодніше. Головне — свідків менше.

На цьому і розпрощалися. Ларкес ішов геть задумливо-відчужений. Напевне, намагався зрозуміти, чи не надто дорого йому виходить виконання розпорядження начальства. На мій погляд, в ситуації зі звітом він сильно продешевив.