Чорний альбатрос - Тамара Крюкова

— Ти мудра не за роками. Люди рідко дякують за те, що їм дається. Вони або не зважають на це, або сприймають як належне. Я готовий дати тобі відстрочку, але зараз я повинен розібратися з боржниками. Настав час забрати ілюзії.

Маги розгублено перезирнулися і почали ремствувати.

— Помилуй! Твоє покарання занадто суворе. Як же ми будемо жити в пустелі? — заблагав Саватій.

— Те, що ви вважаєте пустелею, насправді пісок у конусі пісочного годинника, і ви в ньому всього-навсього піщинки. Ви думаєте, що розкіш, яку ви втратили, і є суть ілюзії? Ні. Головна ілюзія — це життя, яке ще жевріє у вас. Протягом довгого часу ви жили в борг, але прийшла пора розрахуватися.

Тієї самої миті пустеля наче ожила. Хиткий пісок почав затягувати магів у свої надра. Марика, Прошка й Азар зі здивуванням і жахом дивилися, як нещодавно могутні чарівники марно намагаються вибратися зі страшного полону. Але що більше вони борсалися, то швидше загрузали. Лише Зосима не опирався перед неминучим і стояв, гордо склавши руки на грудях.

Марика в пориві кинулася до володаря доріг, щоб допомогти йому, але наткнулася на невидиму стіну. Загибель чарівників була невідворотною, але дівчинку злякало не це. На усіх рано чи пізно чекає кінець, але Мариці довелось побувати біля Воріт смерті, і вона знала, що немає нічого гіршого, ніж умерти без каяття. Щоб там не сталося, вона нікому не бажала піти за чорну арку, де не було нічого, крім безпросвітного страху. Потрібно було зупинити невблаганний час, щоб старі маги встигли покаятися.

— Великий Хроносе, зачекай! — вигукнула дівчинка. — Ніхто не повинен іти, несучи в серці зло!

Хронос стільки разів чув благання «піщинок, які гинуть», що давно вже був глухий до них. Марика в розпачі вигукнула:

— Ти подарував мені зайві миті, віддай їх цим нещасним, щоб вони встигли покаятися.

Над головою пролунав такий удар грому, що повітря навколо завібрувало.

— Ти, мізерна порошино, вдруге відмовляєшся від моєї милості! — гнівно загуркотів Хронос. — Невже ти настільки не цінуєш своє життя, що готова пожертвувати своїми останніми митями?

— Заглянь до мене в серце, і ти побачиш, чи люблю я життя! — вигукнула Марика.

Хронос заговорив не відразу, начебто йому знадобився час, щоб заглянути в душу дівчинки.

— Ти дійсно готова заплатити велику ціну, — нарешті пом'якшав титан. — Я дам їм кілька митей.

Тієї самої миті хиткі піски під ногами в чарівників знову перетворилися на твердінь. Хронос звернувся до магів:

— Вам пощастило. Знайшлася одна добра душа, яка вас пожаліла. Я дарую вам кілька митей, щоб попрощатися зі світом.

Усі погляди звернулися до Марики.

— Мені жаль, що так вийшло. Я не хотіла принести на острів лихо. Вибачте мені,— сказала дівчинка.

— Ти ні в чому не винна. Це ти нам пробач за те, що наш розум затьмарився, і ми забули про совість, — відповів Авдій.

— Пробач, ми заподіяли тобі багато страждань, — зітхнув Саватій.

— Ми не варті твоєї милості. Пробач нам, — підхопив Весигон.

Один за одним чарівники вимовляли слова каяття. Цього разу вони без страху дивилися дівчинці в очі, і ніхто не відводив погляду. Коли останній із них замовк, Хронос промовив:

— Ваш земний шлях завершено, але ви можете повернутися у світ в іншій іпостасі. Який ваш вибір?

Першим відповів Ксанф:

— Мене звали Багатоликим за те, що я ненавидів сталість. Тому хочу залишитися вірним собі й перетворитися на воду.

— А я хочу стати піском на березі океану, щоб чути шепіт вічності в шелесті хвиль, — сказав Братир.

— Я завжди був домосідом. Мені б стати родючою землею, — вирішив Саватій.

— А мені краще бути каменем на вершині гори, щоб вся земля була переді мною, як на долоні,— відрубав Проктор.

— Я хочу стати золотим самородком, щоб кожен відразу розумів мою цінність, — висловив своє бажання Гурій.

— Я хочу перетворитися на повітря, невидиме, але необхідне всьому живому, — сказав Весигон.

— Немає нічого кращого, ніж стати полум'ям багаття й заворожувати людей видовищем танцюючого вогню, — мовив Авдій.

— Я завжди був бурлакою. Мені б перетворитися на сонячний промінь, якому не сидиться на одному місці,— підсумував Зосима.

Агриппа, який ховався у вигляді Азара, з жахом чекав, коли черга дійде до нього. У роті в нього пересохло від страху. Невже всі інтриги й хитрощі виявляться даремними, і йому доведеться розділити долю інших чарівників? Колишній Верховний Маг, начебто здалеку, почув голос Хроноса:

— Хай буде по-вашому. А тепер прийшов час віддати данину Часу.

Повітря навколо чарівників затремтіло, від чого їхні обриси втратили чіткість. Обличчя старих виглядали умиротвореними й спокійними, їхні тіла ставали прозорими й стончувалися, поки не зникли зовсім.

Агриппа відсапався й самовдоволено розправив плечі. Йому вдалося провести самого Хроноса. Колись його вважали магом середньої руки, а дівчина, до якої він відчував дурне почуття, докоряла йому в тому, що він хитрістю зайняв місце Верховного Чарівника. Якби зараз його могли бачити ті, хто вважав його посередністю. Багатьом із них він допоміг перейти в інший світ. А сьогодні він остаточно довів свою винятковість. Острів Гроз зник із лиця землі, і тільки