Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі
– Голем! – просяяв Патрік. Відьма не підвела, і в цей момент він був готовий від радості всю її розмалювати «чорними мітками». Кинувшись у бік велетня і прошмигнувши повз нього, мисливці, нарешті, вибралися з таверни.
Як і варто було очікувати, Юлій зник у невідомому напрямку. Перехожих на вулиці теж значно поменшало, а ті, хто залишився, ховалися по закутках або за горами мотлоху. Мешканці Дна знали – біда не приходить одна, з нею з'являються і головорізи, і краще не потрапляти їм на очі.
Не зупиняючись, Софі намацала медальйон в кишені куртки і вимучено посміхнулася. Адже без нього все це було б марним – і спуск на Дно, і добровільний рейд до племені людожерів, і смерть Томаса.
Шибон стояла там, де й залишила їх. Вона мовчки простягнула руку, щоб Патрік завершив мітку. Незважаючи на те, що їм варто було якомога швидше забратися звідси, він акуратно додав декілька ліній і, подякувавши, потягнув Софі вгору по вулиці, до тунелю, який вів на поверхню.
* * *
Нічне небо розсікла яскрава блискавка. Дощ лив, немов із відра. Холодні пориви вітру нещадно періщили потоками води в обличчя, заливаючи очі. Вибравшись з люка, Софі відповзла вбік, і уткнувшись носом у долоні, не поспішала підніматися. Серце гупало десь у горлі, немов готуючись вилізти і відвісити добрячих стусанів за цей божевільний спринт. Криваві рани на спині горіли, а мокрий одяг неприємно лип до тіла. Патрік вовтузився поряд, закриваючи люк.
– Уявляю, що з нами тепер зроблять ці божевільні, – видихнувши, вимовив він і розвалився поряд. – Ми провалили завдання, не змогли врятувати ловця і, що найгірше, повернулися з порожніми руками. Та вони нас в порошок зітруть.
– Я б так не сказала, – Софі порився в кишені і простягнула товаришеві сріблястий медальйон.
– Але де ти...
– Зірвала з шиї Томаса, коли... Ці тварюки, схоже, спіймали його до того, як він встиг помістити медальйон у скриньку. Шкода бідолаху...
– А звідки тоді вони знали про нас?
Софі мерзлякувато зіщулилась і обняла себе за лікті. Дощ тільки посилювався, а вона вже промокла до нитки.
– Можливо, вибили з нього інформацію, а можливо, нічого й не знали. Подумай сам, адже цей Юлій міг йти за нами досить довго. Він рухався, наче тінь... Горбань міг чути нашу розмову про Томаса і про те, що той повинен нам передати. І скринька могла бути у нього з собою, щоб продати.
А зіставивши це все між собою, він вочевидь, вирішив пограти з нами і затягнути у своє кодло.
– Але ж це було вельми ризиковано. Ми могли забрати скриньку і піти, – Патрік підвищив голос, щоб перекричати шум зливи.
– І тоді б йому довелося нас відпустити. Але він отримав всі карти, коли ти заявив, що скринька порожня.
Патрік вилаявся і, насупивши брови, надовго замовк.
Софі схвильовано спостерігала за другом, відчуваючи, як він злиться. Він не любив, коли його залишали в дурнях, особливо, якщо це вдавалося якийсь нечисті.
– Недалеко звідси є кондитерська, – нарешті, сказав він з ледь помітною посмішкою, – якщо пропозиція про пончики і фільми ще в силі.
5. Знайомі незнайомці
– Обожнюю карамельно-грушеву начинку, – промовив Патрік, з апетитом відкусив шматок пончика. Крем розтікся між пальцями, і хлопець взявся його старанно злизувати.
Спостерігаючи за кумедними діями друга, Софі розсміялася. Самій ж їсти не хотілося, і вона зупинила свій вибір на великій порції міцного латте. Глибоко вдихнувши, мисливиця озирнулась.
Злива, нарешті, припинилася, але на вулицях було незвично порожньо. Насолоджуючись запахом дощової свіжості, Софі відзначила про себе, що це трохи дивно, та все ж, не варте уваги. Все таки вже осінь, і хоча вдень ще було доволі тепло, з приходом ночі на місто опускалася осіння прохолода, і любителів нічних прогулянок значно поменшало.
Тримаючи в одній руці горнятко з гарячим напоєм, Софі йшла, балансуючи на високому бордюрі, який відділяв тротуар від проїжджої частини. Патрік захоплено переповідав сюжет книги про підлітків, наділених супер силами. Софі майже не слухала, поринувши у роздуми. Історія з ловцем займала всі її думки. Надто вже багато питань виникало з цього приводу.
– От навіщо Томаса відіслали розвідати про Ігри Патріотів? Та ще й на Дно? Що можуть знати про це відьми та решту збіговиська нечисті, – запитала вона, зупинившись навпроти парфумерної крамниці. – Адже це звичайна розвага для тих, кому нікуди подіти гроші. Навіть до шоу недотягує. Одна реклама і нічого цікавого.
– Не зовсім так, – дожовуючи пончик, Патрік вказав на постер, приклеєний до вітрини. – Читай, що написано дрібними літерами: «Заплати та виживи». Який сенс багатіям прощатися з життям, грошима, втягуючи свій зад у чорт зна що? Вірно, ніякого. Та можна розважитись за рахунок інших. Вся ця реклама, анкети, які роздають прямо посеред вулиці – все розраховано на пересічних людей. Туди потрапляють або справжні відчайдухи, або ті, кому нічого втрачати.
Софі заплющила очі, відчуваючи себе виснаженою:
– А гроші? Адже платити доводиться чимало.
– Коли шукаєш гострих відчуттів, гроші завжди знайдуться.
– Отже, Патріоти – закритий клуб, і що там відбувається насправді – невідомо, – сказала вона. – Тому, цілком ймовірно, що слова відьми, про забави з нечистю, не позбавлені сенсу. Тоді це пояснює підвищений інтерес міністра і його зустріч з нами. Але… Гаразд, завтра все з’ясуємо, а тепер ходімо, ти замерз.
Патрік демонстративно випрямився, розправивши плечі:
– От і не правда!
– Скажи це своїм зубам, якими ти щойно відстукотів дев’яту сонату, – Софі посміхнулась, підштовшнувши товариша.
– То яку б ти хотіла отримати супер силу? – запитав він, повернувшись до розмови про книгу. – От я б не відмовився від телекінезу. Банально звісно, але тільки уяви, скільки всього можна зробити, рухаючи предмети силою думки! Можна було б потихеньку довести Естель до божевілля. У мене мозок чухається лише від однієї думки про це!
Софі збавила темп. Відчуття тривоги, яке не покидало її від самого Дна, тепер зросло. Щось
