Ігри Патріотів - Редгрейн Лебовскі

Бестибаль дістав з папки знімок і простягнув його Софі. На фотографії був зображений незнайомий чоловік років тридцяти, з довгим вогняним волоссям, заплетеним у товсту косу. На ньому був одягнений дивний сюртук кольору переспілої сливи, розшитий золотими нитками.

– Це Томас Джоел, – сказав Бестибаль, – ловець під прикриттям. Зараз працює на Дні. Ваше завдання – знайти його і принести пакунок, який він передасть.

Патрік тихо розсміявся:

– Ловця відправили на Дно! О, небеса, та він, мабуть, верещав, як дівчинка.

– Але ж Дно наша територія, – Софі передала фотокартку товаришу. – Ловці не підготовані до зустрічі з тамтешніми мешканцями, і навряд чи знають хоча б основні правила спілкування з ними.

Бестибаль кивнув:

– Ти права. Але міністр воліє все робити по-своєму, що в кінцевому рахунку все одно приводить його до нас. Горбатого лише могила виправить.

– Отже, орієнтовне місце перебування Томаса – площа Шенум, неподалік блошиного ринку, – продовжив Мортем, – важливо не наробити шуму і не привертати до себе зайвої уваги. Тинятися там з мечами в руках не вийде, тому зупиніть вибір на чомусь меншого розміру. Чекаю вас завтра рівно о десятій ранку, у своєму кабінеті. А зараз – забирайтесь і приведіть себе в порядок!

Софі підвелася.

– А що має бути у пакунку?

– Скринька з подвійним дном, – відповів Бестибаль. – Томас залишить там медальйон. Його обов’язково потрібно принести і передати міністру. В ньому інформація, яку ловець зібрав за час роботи під прикриттям. Доставте його цілим і неушкодженим. Є запитання?

У залі запанувала тиша. Питань не було.

* * *

Софі проспала майже увесь день. Прокинувшись, вона пішла у ванну і провела під душем майже цілу годину. Зупинившись перед дзеркалом, мисливиця взялася розглядати барвистий синець в районі ребер – результат зіткнення з дівицею в клубі. Повертівшись ще трохи, дівчина кинула погляд на годинник, що висів у коридорі. Стрілки показували без чверті десяту. Зітхнувши, Софі попрямувала в кімнату. Їй варто поквапитися – через п'ятнадцять хвилин Патрік чекатиме її біля під'їзду. Спускатися на Дно краще всього вночі, принаймні, це не викличе підозри у місцевих

Відчинивши дверцята громіздкої шафи, вона зупинила погляд на відображенні у внутрішньому дзеркалі: нічого особливого, нічого нового. Значно вища ровесниць, Софі виглядала довготелесою і худорлявою. Мало хто міг повірити, дивлячись на неї, що вони на пару з Патріком часто наїдалися досхочу різноманітними солодощами.

Зібравши довге світле волосся у хвіст, вона натягнула джинси, тонкий светр і шкіряну куртку. Мисливці не в числі улюбленців публіки, яка ошивається на Дні, і з’являтися там в службовій уніформі воліли тільки мисливці з команди Гамма, які позмінно патрулювали територію.

На столику в коридорі нещадно залементував телефон. Софі не хотіла відповідати. Наспівуючи уїдливу мелодію з реклами котячого корму, вона закріпила компас вище ліктя, запхнувши пару кинджалів за пояс, і, взувшись, поспішила покинути квартиру. Хто б це зараз не був, він зачекає до завтра, а ще краще до числа так ніколинадцятого.

4. Десь на самому Дні      

– Патрік, та припини ти, – видихнула Софі, з гуркотом відсунувши важкий металевий люк. З отвору в землі вдарив нестерпний сморід, пробираючи до мозку кісток. – Естель все одно пришиє нам Орфея, а твої відчайдушні спроби протестувати тільки потішать її. Я навіть не уявляю, як ти збираєшся переконати директорів.

Патрік зробив крок вперед, вийшовши з тіні гротескного театру, гострі шпилі якого здіймалися високо вгору, немов підпираючи зоряне небо. Від цікавих поглядів перехожих їх ховали декілька декоративних кущів і великий контейнер для сміття.

– Знаєш, я став найкращим мисливцем не тільки тому, що я з біса привабливий, а ще й тому, що в моєму рукаві завжди приховано пару-трійку козирів, – опустивши руки на плечі дівчині, він посміхнувся своєю найчарівнішою посмішкою. – Погодься, переді мною важко встояти. Хоча, маю визнати, ти довго протрималася.

Патрік лагідно доторкнувся пальцем до кінчика її носа, після чого глибоко вдихнув і зник в темряві каналізаційної шахти.

– Ти надто високої думки про себе! – гукнула йому вслід Софі, розсміявшись.

– І це ще м’яко сказано!

Старі гасові лампи тьмяним світлом освітлювали стіни, вкриті химерним візерунком з тріщин, грибка та цвілі. Під ногами хлюпала каламутна жижа з багна і застояної води, майже сягаючи кісточок. На щастя, високі шкіряні черевики не промокали, інакше, після такої прогулянки не уникнути б застуди. Поморщившись і притуливши тильну сторону долоні до носа, Софі рушила вслід за товаришем вглиб тунелю. Вона спускалася сюди вже сотні разів, але до цього смороду неможливо було звикнути.

Кожне місто приховувало у своїх надрах Дно, і Акрополь не був винятком. Немов злоякісна пухлина, воно простягалося більш як на сотні кілометрів, об'єднане каналізаційними мережами мегаполісу, даючи притулок усім, кому не знаходилося місця нагорі. Іноді тут зустрічалися невеликі поселення, які в основному складалися з волоцюг, п’яниць та дрібних злочинців, але вони не становили суттєвої загрози мешканцям міста, і представники Ліги великодушно закривали на них очі. Куди більше мисливців цікавили старі водосховища, де мешкали цілі колонії різних істот, яких і людьми складно було назвати.

З людського у них залишилась лише подоба, та й те, не завжди їм вдавалося її зберегти. Життя на Дні робило їх безликими, поступово перетворюючи в жахливих монстрів. Цьому сприяло і сусідство з різним поріддям Пекла – демонами, примарами, відьмами або навіть джиннами. Правда, останні тут з’являлися особливо рідко, але все ж… Дно являло собою карикатурний зворотний бік зовнішнього світу, і тільки побувавши там, усвідомлюєш, наскільки він потворний.

Друзі мовчки пройшли вже чималий відрізок шляху, коли Патрік раптово зупинився і, прокашлявшись, заговорив дуже тихо, наче збирався повідомити щось важливе:

– Софі, нам не потрібен третій у команді? Це місце Гаррі, правда?

Зазвичай він уникав розмов про свого брата, і його цілком можна було зрозуміти. Смерть Гаррі надовго вибила його з колії.

Мисливиця ствердно кивнула.

На якусь мить він замовк, дивлячись на подругу. Софі підійшла ближче і стиснула його холодну долоню. Патрік потупив погляд і продовжив:

– Знаєш, мені так його не вистачає… Адже ми від народження були разом. Брат підтримував мене. Прикривав. Все те, що я знаю і вмію – результат його зусиль та підтримки. Те, ким я став... Гаррі вірив у мене, розумієш? А з його смертю не