Необхідні речі - Стівен Кінг

Вона знову схилилася над фотографією, роздивляючись її уважними ревнивими очима.

Голова чоловіка прикривала жіноче обличчя майже повністю, проте Саллі бачила її брови, кутик одного ока, ліву щоку й лінію щелепи. Що важливіше, вона бачила, що темне волосся в жінки спадає короткими космами «шеґ», а лоб устеляє рівна гривка.

У Джуді Ліббі темне волосся. А ще в Джуді Ліббі короткі косма і лоб устеляє гривка.

Ти помиляєшся. Ні, навіть гірше – ти божевільна. Лес розійшовся з Джуді, коли вона покинула церкву. А тоді вона поїхала. У Портленд, чи Бостон, чи ще куди. Це в когось таке збочене й лихе розуміння жартів. Ти ж знаєш, що Лес нізащо би…

Та чи знає вона? Справді?

Усе її колишнє вдоволення тепер почало насміхатися, і голос, який Саллі ніколи раніше не чула, раптом заговорив із найглибшої камери серця: «Довіра невинного – найкорисніший інструмент у руках брехуна».

Але це не обов’язково Джуді. Це не обов’язково й Лестер. Урешті-решт, неможливо насправді сказати, хто ці люди, коли вони цілуються, правда? Неможливо навіть у кіно визначити, якщо приходиш пізніше, навіть якщо там двоє знаменитостей. Потрібно чекати, щоб вони закінчили й знову подивилися в камеру.

«Це не кіно, – запевнив її голос. – Це справжнє життя. І якщо це не вони, то що цей конверт робить у цій машині?»

Тепер її очі втупилися жінці в праву руку, яка легенько тримала шию

(Лестера)

її хлопця. У неї були довгі доглянуті нігті, нафарбовані якимсь темним лаком. У Джуді Ліббі такі нігті. Саллі пригадала, що зовсім не здивувалася, коли Джуді припинила ходити до церкви. Дівчина з такими нігтями, пригадала вона свої міркування, має на умі набагато більше всілякого різного, окрім Господа Саваота.

Гаразд, отже це, мабуть, таки Джуді Ліббі. Але це не означає, що з нею Лестер. Можливо, це такий у неї гиденький спосіб нам помститися, бо Лестер кинув її, коли зрозумів нарешті, що з неї така ж християнка, як із Юди Іскаріота. Зрештою, багато чоловіків стрижуться під «бобрик», та й будь-хто може вдягнути синю майку і штани з білими спортивними смужками з боків.

А тоді очі натрапили на дещо інше, і серце раптом ніби прошило свинцевим дробом. У чоловіка на зап’ястку був годинник – цифровий. Саллі впізнала його, дарма що він не в ідеальному фокусі. Вона не могла не впізнати – хіба ж не вона сама подарувала його Лестерові на день народження минулого місяця?

Це може бути збіг, слабко наполягав розум. Це лише «сейко», усе, що я могла собі дозволити. У будь-кого може бути такий годинник. Але новий голос пронизливо й безнадійно засміявся. Новий голос хотів знати, кого це вона дурити зібралася. І це не все. Вона не бачила долоню в дівчини під спідницею (дякувати Богові за малі блага!), але могла розгледіти передпліччя, до якого та долоня кріпилася. На ньому були дві великі родимки, одразу нижче ліктя. Вони були так близько, що ледь не торкалися, формуючи щось схоже на вісімку.

Скільки разів вона з любов’ю пробігала пальцями по тих родимках, коли вони з Лестером сиділи на гойданці на веранді? Скільки разів вона з любов’ю цілувала їх, поки він гладив її груди (сковані у важкий ліфчик із «Джей Сі Пенні», ретельно відібраний для саме таких любовних конфліктів на задньому ґанку) і дихав їй у вухо мовою ніжності та обіцянками незгасимої вірності?

Це Лестер, безумовно. Годинник можна одягнути чи зняти, але родимки – ні… Їй згадався уривок зі старої пісні диско: «Погані дівчата… фа-фа… пі-пі…»[109]

– Лярва, лярва, лярва! – засичала вона на фотографію раптовим злобним півтоном.

Як він міг повернутися до неї? Як?

«Можливо, – промовив голос, – це тому, що вона дозволяє йому робити речі, яких ти не дозволяєш».

Груди різко здійнялися, шиплячий короткий вдих тривоги прорвався їй крізь зуби й полинув у горло.

Але вони в барі! Лестер не…

А тоді Саллі зрозуміла, що це вже другорядна річ. Якщо Лестер бачиться з Джуді, якщо бреше про це, брехня про те, п’є він пиво чи ні, стає не такою важливою, правда?

Саллі відклала фотографію вбік і тремтячою рукою дістала з конверта складену записку, що йшла в комплекті. То був один аркуш звичайного персикового паперу зі слідами від різака. Від нього долинав якийсь ледь помітний запах, порохняво-солодкий. Саллі піднесла аркуш до носа і глибоко вдихнула.

– Лярва! – скрикнула вона хрипким стражденним півтоном.

Якби Джуді Ліббі з’явилася перед нею в ту мить, Саллі накинулася б на неї з нігтями, якими б розважливо короткими вони не були. Їй хотілося, щоб Джуді була тут. Хотілося, щоб і Лестер також. Нескоро він знову пограє в тачбол після того, як вона з ним розбереться. Дуже нескоро.

Саллі розгорнула записку. Та була коротка, слова написані почерком школярки, що катає долоню по папері, пишучи методом Палмера.

Коханий Лесе!

Це Феліція сфоткала, коли ми вчора ввечері були в «Тигрі». Сказала, що може цим нас шантажувати! Але то вона просто дражниться. Вона віддала фото мені, а я віддаю тобі як сувенір з нашої ВЕЛИКОЇ НОЧІ. Так СТРАШНО НЕСЛУХНЯНО з твого боку було запхати долоню мені під спідницю отак «прямо на людях», але я від цього ТАК ПОТЕКЛА. І ще ти ж ТАКИЙ СИЛЬНИЙ. Чим більше дивлюся на це, тим більше «течу». Якщо уважно придивишся, побачиш, що там видно мої труси! Добре, що Феліції не було поруч тоді, коли я їх не носила!!! Скоро зустрінемось. А тим часом фотографію цю візьми «на спомин про мене». Я думатиму про тебе і твою ВЕЛИКУ ШТУКЕНЦІЮ. Краще мені зараз припинити, поки я настільки не розігрілася, бо доведеться робити ще щось нечемне. І будь ласка, досить хвилюватися через САМ ЗНАЄШ КОГО. Вона й так надто занята любовними стосунками з Ісусом, щоб іще за нас перейматися.

Твоя

Джуді

Саллі просиділа за кермом Лестерового «мустанга» майже пів години, знову й знову перечитуючи ту записку, киплячи в голові сумішшю люті, ревності й болю. Також у думках і почуттях був відголосок сексуального збудження – але в цьому вона б ніколи не призналася жодній людині, і найперше собі.

«Тупа блядь навіть не знає, як пишеться “зайнята”», – подумала вона.

Очі вишукували інші фрази, за які зачіпалися. Більшість із них – ті, що великими літерами.

Наша ВЕЛИКА НІЧ. СТРАШНО НЕСЛУХНЯНО. ТАК ПОТЕКЛА. ТАКИЙ СИЛЬНИЙ. Твою ВЕЛИКУ ШТУКЕНЦІЮ.

Але фраза, до якої вона постійно поверталася, та, що найбільше підживлювала її лють, – це богохульне перекручення ритуалу причастя:

…фотографію цю візьми «на спомин про мене».

У Саллі в голові виринали непрошені непристойні