Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

— На всю ніч? — Запитала Верна. — Не можу такого уявити. У них було не надто багато спільного. Вони не були друзями. Благий Творець, я навіть не думаю, що вони подобалися один одному. Не можу уявити, щоб вони базікали всю ніч безперервно.

— Я теж не можу цього уявити, — сказала Кара.

Верна подивилася на пророка.

— А тебе є якісь міркування, про що хотіли переговорити, якщо звичайно хотіли, Енн з Ніккі?

Довгі білі волосся Натана овіяли його плечі, коли він хитнув головою.

— Енн природно скептично ставилася до Ніккі, враховуючи що вона перекинулася до Сестер Тьми. Я знаю, що ця обставина завжди турбувала її — і в тому був здоровий глузд. Цей вчинок був більше, ніж зрада справи Світла; це була особиста зрада аббатиси і зрада Палацу. Може, Енн хотіла залишитися з Ніккі наодинці, щоб спробувати повернути її на шлях служіння Творцеві.

— У цьому випадку, така розмова не затягнувся б настільки, — відрізала Кара.

— Я всього лише припускаю, — зізнався Натан. Він пошкріб перенісся в черговий раз задумавшись. — Ну, знаючи Енн, вельми може бути схоже, що розмова зайшла про Річарда.

Сині очі Кари примружилися і втупилися на пророка.

— А що з Річардом?

Натан знизав плечима.

— Я не знаю напевно.

Брову у Кари напружилася.

— А я й не казала, що це має бути напевно.

Натан виглядав так, як ніби не хоче вести розмову про це, але, нарешті, зважився.

— Енн часом згадувала про те, що вона вважає, що Ніккі могла б направляти його.

Верна приєдналася до нахмурені Кари.

— Направляти його? Направляти його, як?

— Ви знаєте Енн. — Натан пригладжував перед своєї білої сорочки. — Вона завжди вважає, що повинна докласти свою руку до керівництва чим би то ні було. Вона часто згадувала мені, як їй неспокійно від того, що вона так незначно повязана з Річардом.

— А з якого дива вона вирішила, що їй необхідний зв'язок з лордом Ралом? — Запитала Кара, ігноруючи той факт, що тепер Натан був лордом Ралом, а не Річард.

Верна не могла сказати, що їй було більш зручніше думати про Натана, як про лорді Рала, ніж Карі.

— Вона завжди вважала, що вона повинна управляти тим, що може зробити Річард, — сказав Натан. — Вона завжди розраховує і планує. Вона ніколи не любила залишати що-небудь на випадковість.

— Ось це точно, — зауважила Верна. — Ця жінка завжди мала мережу шпигунів, які допомагали їй підстрахуватися щодо того, щоб світ обертався належним чином. Вона на дуже широкий простір поширила свої зв'язки, щоб впливати на все, що вона вважала основою свого життя. Вона ніколи не любила доручати що небудь дійсно важливе іншим, тим паче, пускати на самоплив.

Натан глибокий зітхнув.

— Енн — рішуча жінка. Вона вважає, що Ніккі, починаючи з того зречення від Сестер Тьми, не залишається нічого іншого тепер, як присвятити себе справі Сестер Світла.

— Якій справі? Чому вона вирішила, що Ніккі повинна посвятитися Сестрам Світла? — Запитала Кара.

Натан злегка нахилився до Морд-Сіт.

— Вона вважає, що ми, чарівники, потребуємо Сестер Світла, щоб вони могли спрямовувати кожну нашу думку і дію. Вона завжди вважала, що нам не можна дозволяти думати самим.

Пильний погляд Верни блукав по дальній частині порожнього коридора.

— Вважаю, що і у мене був звичай майже повністю схилятися до подібних думок. Але все це кануло в минуле, коли я знайшла Річарда.

— І, тим не менш, не забувай, що ти провела з Річардом набагато більше часу, ніж будь-коли вдавалося Енн, — Натан сумно похитав головою. — Хоча вона, мабуть, прийшла до того ж розуміння про Річарда, — що він повинен діяти на свій розсуд, з чим більшість з нас і погодилися. Не виключено, що останнім часом вона повернулася до своїх колишніх переконань і встала на колишній шлях. І в мені немає впевненості, що заклинання Вогняного Ланцюга не знищило ті моменти в пам'яті у Енн, які і послужили основою її нового погляду на Річарда.

У Верні закралася майже та ж сама підозра.

— Ми повинні дозволити Енн самій говорити за себе, але мені здається, очевидним є той факт, що заклинання Вогняного Ланцюга діє на кожного з нас. І ми знаємо, що якщо це не приборкати, то, ймовірно, заклинання продовжить поширювати свою дію на наші уми і, цілком можливо, знищить взагалі нашу здатність міркувати.

Проблема криється у тому, що жоден з нас не знає, як ми змінюємося. Кожен з нас не відчуває в собі ніяких змін, ніби ми такі, якими були завжди. Але я сумніваюся, що це так.

Нічого не можна сказати про те, наскільки кожен з нас змінився. Будь-який з нас міг мимоволі заблукати в наших прагненнях.

— Ти зможеш обговорити все це з Енн, коли ми їх знайдемо, — перервала її Кара, якої не терпілося повернутися до безпосередніх проблем. — Тут їх немає. Ми повинні продовжити пошуки.

— Можливо, вони ще не закінчили свою розмову, яку хотіли провести. — припустив Натан. — Можливо, Енн і не хоче, щоб її знайшли, поки не покінчить зі спробою переконати Ніккі в тому, в чому вона намірилася її переконати.

— Таке цілком може бути, — погодилася Верна.

Натан потеребив край накидки.

— Я б не став відкидати і те, що ця жінка могла сховатися з Ніккі і, залишившись з нею наодинці, намірюється силою змусити її прийняти сторону Енн.

Кара клацнула пальцем заперечуючи це.

— Ніккі присвятила себе допомозі Річарду, зовсім не Енн. Її спроба залишиться безуспішною, І Енн нічого не зможе зробити з нею — Ніккі може вдатися до магії Збитку, в кінці кінців.

— Згодна, — підтвердила Верна. — Не можу уявити,