Шістка воронів - Лі Бардуго
Вона й полегшила сулійці завдання власною персоною. Зчепившись із нею в ротонді, Інеж переконалася, що Павич занадто зосередилася на тому, що її душать, щоб турбуватися про те, щоб не обікрали. А пізніше вся її увага перемкнулася на зловтішання. Інеж жалкувала лише, що не зможе бути там і побачити, як Цьоця Гелін помітить, що її улюблене намисто зникло.
Джаспер засвітив ліхтар і взявся за роботу попліч із Віланом. Лише тоді дівчина помітила, що внаслідок зворотної подорожі крізь шахту сміттєспалювача вони обидва вкриті кіптявою. Також хлопці притягли із собою дві брудні скручені мотузки. Поки вони працювали, Інеж зачинила ґрати на дверях, вбудованих в арки з іншого боку коридору. Вони мали лише кілька хвилин до того, як сюди навідається наступний патруль і наштовхнеться на двері, які не мали б бути замкненими.
Вілан витяг довгу металеву викрутку й щось схоже на руків’я здоровенної лебідки, а тепер намагався скласти їх докупи у формі чогось, що, як гадала Інеж, стане потворним, але робочим свердлом.
Від одних дверей почувся тупіт.
— Поспішайте, — попередила Інеж.
— Те, що ти це кажеш, не пришвидшує роботу, — пожалівся Джаспер, зосередившись на коштовному камінні. — Якщо я просто розіб’ю їх, вони втратять свою молекулярну структуру. Їх потрібно обережно розрізати й з’єднати гострі краї в одне ідеальне свердло. Я ніколи не тренувався…
— Чия це провина? — вставив свої п’ять копійок Вілан, не відводячи погляду від роботи.
— Це теж не пришвидшує справу.
Вартові загамселили у двері. Інеж побачила через загорожу, що другим коридором несуться інші чоловіки, прицілюючись і натискаючи на гачки. Але стріляти крізь дві стіни з куленепробивного скла їм вдавалося не дуже добре.
Скло зробила Гриша. Ніна зрозуміла це, щойно вони пройшли повз екран, — фієрданська міць під захистом умінь Гриші, — а єдиним матеріалом, твердішим за скло Творця, був алмаз.
Двері з обох боків коридору задеренчали.
— Вони йдуть! — вигукнула Інеж.
Вілан приєднав діамантову скалку до саморобного свердла. Коли інструмент притисли до скла, він видав неприємний скрип, і Джаспер почав крутити ручку. Просувалося все до болю повільно.
— Це взагалі працює? — крикнула дівчина.
— Скло дуже товсте!
Щось врізалося у двері праворуч від них.
— У них є таран, — застогнав Вілан.
— Продовжуйте, — підганяла хлопців Інеж, узуваючи свої черевики.
Джаспер почав повертати руків’я швидше, і свердло зарипіло. Хлопець провів його вигнутою лінією, намічаючи початок кола, а потім вимальовуючи півмісяць. «Швидше».
З дерев’яних дверей у кінці коридору полетіли скалки.
— Візьми ручку, Вілане! — крикнув Джаспер.
Вілан зайняв його місце, крутячи свердло так швидко, як тільки міг.
Джаспер схопив пістолі повалених вартових і націлив їх на двері.
— Вони йдуть! — заволав він.
На склі зустрілися дві лінії. Місяць був уповні. Скло розчахнулося, похилившись усередину. Воно навіть не встигло впасти на підлогу, перш ніж Інеж підхопила його.
— Геть із дороги, — попередила вона.
Дівчина побігла вперед легким кроком, а її шовки розвівалися, наче пір’я. У цю мить вона не зважала на них. Їй вдалося обдурити Гелін Ван Уден, украсти її маленький шматочок, дурнувату дрібничку, котру жінка, проте, високо цінувала. Цього було недостатньо і ніколи не буде достатньо, але це вже був початок. Будуть інші власниці будинків розпусти, яких можна ошукати, інші работорговці, яких можна пошити в дурні. Її шовки стали пір’ям — Інеж була вільна.
Дівчина сфокусувалася на колі в склі — місяць, відсутність місяця, двері в майбутнє — і стрибнула. Отвір виявився якраз достатньо великим для її тіла, Інеж почула м’яке «шурх», коли гострий край скла розрізав шовк, який шлейфом волочився за дівчиною. Вона вигнула тіло дугою й потяглася. Мала одну-єдину можливість схопитися за металевий ліхтар, що звисав зі стелі за огорожею. Це був неймовірний стрибок, божевільний стрибок, але вона знову стала донькою свого тата, вільною від законів гравітації. Інеж зависла в повітрі на коротку жахливу мить, а потім її руки вхопилися за основу ліхтаря.
Дівчина почула, як позаду неї розчахнулися двері й пролунали постріли. «Затримай їх, Джаспере. Виграй для мене трохи часу».
Інеж розхитувалася вперед і назад, збільшуючи імпульс. Куля просвистіла повз неї. Випадковість? Чи комусь вдалося минути Вілана й Джаспера, щоб через отвір застрелити її?
Коли тіло набуло достатнього імпульсу, Інеж відштовхнулася й важко налетіла на стіну. Можливості зробити це елегантніше не було, але дівчині вдалося схопитися руками за край кам’яного виступу, де були виставлені для огляду старовинні бойові сокири. Тепер усе стало вкрай легко: переміститися на нижній виступ — і вниз із глухим «дзень», коли її ноги приземлилися на дах масивного танка. Інеж прослизнула всередину металевого купола в центрі бойової машини.
Вона повернула одну ручку, потім другу, намагаючись знайти потрібні для керування. Урешті один із кулеметів піднявся вгору. Інеж натиснула на гачок, і все її тіло здригнулося, коли кулі загуркали в скляну огорожу, наче град, протинаючи її в усіх можливих напрямках. Це було найкраще попередження, яке вона могла запропонувати Джасперові й Віланові.
Інеж мала лише сподіватися, що їй вдасться змусити запрацювати велику зброю. Вона вмостилася в кабіні танка й крутила лише ті ручки, котрі були на видноті, поки ніс довгого кулемета не опустився назад. Важіль був тут, як Джаспер і обіцяв. Дівчина сильно потягла за нього й почула дивовижно тихе «клац». Довгу жахливу мить нічого не відбувалося. «Що, як він не заряджений? — подумала Інеж. — Якщо Джаспер мав рацію щодо цього кулемета, то фієрданці були б дурнями, якби дозволили такій вогневій моці просто валятися під ногами».
Десь усередині танку пролунало «гур-р-р-р». Інеж почула, як щось покрутилося до неї, і налякано подумала, що зробила щось не так. Що міномет поверне простісінько вниз свій довгий ствол і вистрілить їй у стегно. Натомість почулися шипіння й скрегіт, наче метал терся об метал. Великий міномет завібрував. Від звуку «бум», який розірвав повітря, виплюнувши хмарку чорного диму, ледь не луснула голова. Мінометний вогонь влучив у скло, розбиваючи його на тисячі мерехтливих друзок. «Гарніше за діаманти», — зачудовано подумала Інеж, сподіваючись, що хлопці знайшли час і місце, щоб укритися.
Вона чекала, поки розсіється курява, у вухах досі боляче дзвеніло. Скляної стіни більше не було. Навколо панувала тиша. Потім дві мотузки, прив’язані до билець коридору, упали вниз, а за ними з’явилися й хлопці: Джаспер рухався, наче гнучка комаха, а Вілан — ривками, зупиняючись і рушаючи знову, звиваючись, як гусінь, котра намагається вилізти з лялечки.
— Ажор! — крикнула Інеж фієрданською. Ніна могла б нею пишатися.
Вона розвернула міномет в іншому напрямку.
