Жахослов - Стівен Джонс
Х
ХОЛОДНЕЧА, – і, жін. 1. Дуже великий холод. 2. Те саме, що «холодність», перен. Холодне, байдуже ставлення до кого-, чого-небудь; бездушність. // Відсутність почуття кохання до кого-небудь, закоханості в когось.
Найближча етимологія: холод, холодний, холодно, холодніти, прохолода, прохолодний – рос. холод, біл. холад, д-рус. хладъ «прохолода», п. chłód, ч., слц. chlad, верх. – луж., ниж. – луж. chłodk, полаб. xlåd «тінь», болг., макед. хлад «прохолода, холодок», серб. – хорв. хлад «тінь, прохолода», словен. hlád «прохолода, свіжість», ст. – слов. хладъ, праслов. xoldъ – припускається зв’язок з герм. kald «холод», д.-інд. jada від gelda «холодний», лат. gelidus, праслов. želd, ст. – слов. кладазь, лит. šaltas «холодний, морозний», šaltis «холод, мороз», лтс. salts «холодний», авест. sarәta «холодний», перс. särd, осетин. sald, курд. sar «холодний», särma «холод», вірм. sar-n «мороз», sar-il «замерзати».
Синоніми: холод, студінь, мороз, заморозок.
Приклад: «Нестерпна холоднеча, вона проникає так глибоко, що здатна вплинути на самі пори року…»
Холоднеча
Пет Кедіґан
Останнього червневого тижня 1980 року літо обрушилося з помстою на Канзас-Сіті, і почали гинути люди.
На той час я працювала в маленькій газеті під назвою «К.-С. Джонс» (яка не мала жодного стосунку до «Матінки Джонс» чи до «Канзас-Сіті таймз» або «Канзас-Сіті стар»). Насправді називати «К.-С. Джонс» газетою можна було з великою натяжкою – «Джонс» була тижневою листівкою, яка безкоштовно розповсюджувалася в супермаркетах, універмагах і скрізь, де було багато пішоходів. Це була підбірка статей на різні теми, щедро пересипана рекламою й купонами на знижку. Статті були завжди на другому місці після реклами й купонів, що приносили нам прибуток, який, сукупно з неабиякою силою волі редактора/видавця Міллі-Лу Дежан, тримали нас на плаву.
Міллі-Лу була метр вісімдесят з лишком на зріст, мала кучеряве руде волосся і рубенсівські пропорції. Люди казали, що вона людина зі зв’язками – останнє слово промовляли пошепки, майже благоговійно. Її батько був кимось на кшталт посередника в конфліктах у політичному апараті старого Пендерґаста.[179] Часи його слави минули назавжди, але заслуги не забулися.
Сама я була не так добре обізнана з місцевою історією. Не минуло навіть десяти років, відколи я покинула Массачусетс, де на думку спадало хіба що ім’я Кеннеді. Я опинилася в Канзас-Сіті після черги невдалих кроків – шлюбу, розлучення, банкрутства. Оголошення Міллі-Лу в газеті «Потрібна допомога» про пошук працівника, «здатного бачити за деревами ліс», заінтригувало мене. Після низки марних співбесід я не очікувала, що із цього щось вийде, але Міллі-Лу зупинила свій вибір на мені. Як я дізналася пізніше, це сталося тому, що з усіх претендентів я була єдина, хто не подумав, що треба буде писати про Американський клуб садівників.
Тож я приєдналася до команди штатних працівників «Джонс», до якої окрім Міллі-Лу входили ще Джеррі, що займався дизайном і версткою, і Айрін – секретарка, бухгалтер і офіс-менеджер. Сама Міллі-Лу окрім того, що була шеф-редактором, опікувалася відділом продажу. Колишня спроба найняти менеджера з продажу завершилася повним провалом, розповідала вона. Клієнти й досі воліли, щоб їхніми рахунками керувала вона особисто.
Комп’ютерів ми не мали, про інтернет узагалі не чули – найближче, що в нас було, це друкарська машинка Джеррі на базі «IBM Селектрік» із пам’яттю в цілих 5 кілобайт і телетайп у кабінеті Міллі-Лу, який вимагав постійного нагляду, аби не скінчився папір.
Заробітна платня не вражала – вона лише трохи перевищувала те, що я заробляла, подаючи картоплю фрі в «Макдональдзі». Але на той час цього вистачало, щоб сплачувати за оренду однокімнатної квартири в будинку для людей із низькими статками на околиці ділового центру, включно з усіма вигодами, навіть центральною системою кондиціонування повітря.
У цій частині Сполучених Штатів кондиціонер не був розкішшю. Своє перше літо на Середньому Заході я провела в студентському гуртожитку Канзаського університету, у корпусі для одружених студентів, де не було навіть вікон. Культурний шок був досить болісним для того, хто всі свої дитячі та юнацькі роки провів за п’ятдесят миль на північний захід від Бостона, біля кордону з Нью-Гемпширом, але кліматичний шок був навіть гіршим.
Я ніколи не жила в місцевості, де можна вкритися рясним потом, просто сидячи на одному місці. Але в нас на роботі принаймні був кондиціонер (що, власне, можна було сказати про будь-яке інше місце, окрім студентських гуртожитків), утім, це призводило до діаметрально протилежних крайнощів. Півгодини в кінотеатрі, у ресторані, у будь-якому закладі на території студентського містечка – і я починала тремтіти від холоду. Якось голова департаменту, у якому працював мій тодішній чоловік, улаштовував вечірку, і доки всі інші спілкувалися між собою, я куталася у вовняний плед, пила гарячу каву і дмухала на пальці.
У 80-х роках усім уже було відомо про стоншення озонового шару. Але того літа більшості мешканців Канзас-Сіті було надто спекотно, аби думати про це. Коли я вперше спитала Міллі-Лу, чи не могли б ми принаймні трохи приглушити кондиціонер – саме настільки, щоб можна було зламати кригу над кавою – вона розсміялася мені у зведене догори обличчя.
– Забудь про це, Люсі, – сказала вона. – Я вже жінка у віці – і то не мерзну від 1969 року.
І вона заходилася пояснювати, як застосування електричного вентилятора в задушливій кімнаті з поганою циркуляцією повітря створює атмосферу, у якій можна буквально спектися на смерть. Вона називала це «ефектом підігріву». Я відповіла, що для мене це новина, що викликало в неї новий напад сміху.
– Звичайно, там, звідки ти приїхала, мабуть, 80 градусів[180] вважається спекою. Поїдь проглянь метеозвіти за останні п’ять-десять років, місцеві та з Нової Англії, а потім напиши мені порівняльну статейку на тисячу слів.
Я зітхнула, визирнувши крізь вікно на автомобілі на проїзній частині. Це означало ще одну спекотну поїздку до бібліотеки в заміському пансіонаті «Плаза» з подальшим переохолодженням, яке я неодмінно матиму, доки проглядатиму мікрофільм.
– Гаразд, поїду, – відповіла я. – Це забере деякий час.
Міллі-Лу змилостивилася:
– Починай завтра, якщо спека спаде. До речі, якщо тобі справді холодно, вдягни светр. Ще
