Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
— Ти дійсно вважаєш, що це останки дракона? — Запитала Ніккі, коли він її наздогнав.
Жеребець уповільнив хід і радісно ткнув кобилу мордою в бік. Дівчинка у відповідь ледь ворухнула вухом.
— Наскільки я пам'ятаю, розмір цілком підходящий. Ніккі труснула головою, відкидаючи волосся за спину.
— Ти це серйозно, так? — Річард спантеличено насупився.
— Ти ж сама бачила. Хто ще це може бути? — Вона зітхнула:
— Я думала, це кістки якогось давно вимерлої тварини.
— З такими роями мух? Та на деяких кістках ще збереглися залишки сухожиль! Ніяка це не давнина. Дракон загинув з півроку тому, а може, й пізніше. Ніккі зиркнула на нього.
— Значить, у Новому світі і справді водяться дракони?
— Ну, у всякому разі, у Серединних Землях — точно. Там, де я виріс, їх не було. Наскільки я розумію, дракони володіють магією, а в Вестланді магії не було. Коли я приїхав сюди, то… побачив червоного дракона. Взагалі-то вони зустрічаються надзвичайно рідко.
А тепер їх стало ще на одного менше.
Ніккі мало хвилювали драконячі останки, а Річард вже давно прийшов до висновку, що у нього куди більше шансів виплутатися з цієї ситуації, якщо не проявляти ворожість. Озлобленість підриває сили, заважає думати і шукати вихід.
Він не міг змусити себе проявляти дружелюбність, але намагався не злити Ніккі, щоб не нашкодити Келен. Поки що це йому вдавалося. До того ж Ніккі не так просто було вивести з себе. Коли їй щось не подобалося, вона поринала в повну байдужість.
Тим часом вони знову вибралися на дорогу, з якої звернули, коли помітили білі піки, що виявилися при найближчому розгляді останками дракона.
— На що це схоже — жити в країні без магії?
— Поняття не маю, — знизав плечима Річард. — Просто живеш, і все. Це здавалося в порядку речей.
— Ти був щасливий, живучи без магії?
— Так, дуже. — Він знову насупився. — А що?
— І тим не менше ти бився за магію. Так?
— Так.
— Орден хоче позбавити світ від магії, щоб люди росли щасливими, без отруйного туману чарівництва, постійно підстерігаючого їх біля порога. — Вона подивилася на Річарда. — Орден хоче, щоб діти росли такими ж щасливими, як і ти. А ти з ним хочеш битися.
Річард вважав за краще промовчати. Його анітрохи не хвилювало, чого там хоче Орден. Думки його були зайняті іншим.
Вони їхали на південний схід, по дорозі їм час від часу траплялися мандрівні купці. Сьогодні вони обмінялися вітальними кивками з двома такими. Дорога, петляючи між пагорбами, почала забирати на південь. Коли вони в'їхали на горб, Річард удалечині вгледів отару овець. Попереду, як їм сказали, знаходиться містечко, де можна закупити необхідну провізію. Та й коням не завадить прикупити вівса.
Зліва, на північному заході, засніжені вершини гір в променях післяполудневого сонця забарвилися рожевим. Праворуч тягнувся степ. А за містом вони скоро перетнуть річку Керн. Зараз вони вже зовсім недалеко від пусток, де колись стояв великий бар'єр.
Скоро вони повернуть на південь, у Старий світ.
Хоча бар'єру більше не існувало, Річарду страшенно не хотілося покидати Новий світ. Це все одно що залишити світ Келен, ще більше віддалитися від неї. Здавалося, вона вислизає від нього все далі й далі.
Ніккі повернулась до Річарда. Її світле волосся зметнулися на вітрі.
— Кажуть, у Старому світі теж колись були дракони. Річард насилу відволікся від похмурих думок.
— А тепер немає? — Запитав він. Ніккі похитала головою. — І як давно це було?
— Дуже давно. Ніхто з нині живучих їх ніколи не бачив. Навіть сестри.
Річард розмірковував, погойдуючись у сідлі під ритмічний перестук підков. Ніккі сьогодні здавалася трохи поступливішою, і він запитав:
— А ти знаєш, чому?
— Можу розповісти лише те, чого мене вчили, якщо хочеш. — Річард кивнув, і вона продовжила:
— Під час великої війни, в ті часи, коли звели бар'єр між Старим і Новим світами, чарівники Старого світу трудилися над знищенням магії. Дракони без магії існувати не могли, тому поступово вимерли.
— Але тут-то вони існують до цих пір.
— По іншу сторону бар'єру. Можливо, придушення магії на тій стороні було локальним або навіть тимчасовим. Зрештою, вся магія існує до цих пір, а значить, чарівники давнини із завданням не впоралися.
Річард почав відчувати занепокоєння.
— Ніккі, можна задати тобі питання? Дуже серйозне питання щодо магії?
Вона подивилася на нього і перевела коня на крок.
— Що ти хочеш дізнатися?
— Скільки, по-твоєму, може дракон прожити без магії? — Ніккі зітхнула.
— Я знаю тільки історію з драконами в Старому світі, як мені її розповідали. Як тобі відомо, не всім древнім записам можна довіряти. Можливо, це всього лише наукова гіпотеза. Що ж стосується драконів… Можу припустити, що не дуже довго. Можливо, кілька днів або довше — але ненабагато. Це спрощений варіант питання, скільки риба може прожити без води. А чому ти запитав?
Річард скуйовдив волосся.
— Коли шими були тут, у цьому світі, вони висмоктали магію. На якийсь час вся магія — ну, або майже вся — зникла.
Ніккі спрямувала погляд на дорогу.
