Казки Чаробору - Ольга Соболєва

Поглинута обуреними роздумами, відьма оглядала приміщення. Є в неї на прикметі одне заклинання, але вона вичерпає всю свою силу. Може й не всю, звісно, проте якщо щось піде не так, то лукав’ї з легкістю дадуть дівчині прочуханки. Що-що, а це вони зроблять з великим задоволенням. На жаль, черпати чари з навколишньої природи, Варвара так і не навчилася. А відьмам це й так робити у рази складніше, ніж світлим чарівникам.

Через кілька хвилин пошуків, Варвара нарешті знайшла щось путнє, а саме – опудало. Витягнувши його на середину стайні, дівчина притулила опудало до стіни, після чого витягла з кишені зовсім маленьку книжечку. Погортавши кілька сторінок, відьма сховала предмет назад, а замість нього дістала перочинний ніж. Уколовши свій палець, Варвара намалювала опудалу очі й рота, після чого голосно, але невпевнено промовила:

- Велю ожити, велю служити, велю в кайданах слова жити і ні на крок не відходити! Ім'я тобі Страшила! - зробивши глибокий вдих, дівчина вказала на стійло і додала: - Велю нести за мною в глиб Чаробора аж до чаклунського лазу.

Опудало злегка підстрибнуло на місці і моргнуло намальованими очима. Повернувши голову з мішковини на сто вісімдесят градусів, Страшила з легкістю підхопив ношу та вичікувально дивився на господиню. Так само на неї дивилися і темні чаклуни. Варвара зробила крок до виходу, але її ноги підкосилися, і вона мало не осіла на підлогу. Кощій підхопив дівчину під лікоть і вже більш дружелюбно поцікавився:

- Що з тобою?

- Нічого, - похмуро відповіла відьма і висмикнула лікоть. — Поспішаємо, бо скоро всі прокинуться, та й Страшила прослужить не довше години.

- А провідника ти нам не забула підготувати, га? – скрипучим голосом запитала Кривда.

- Ні, - неохоче відповіла Варвара. - Давно вже в клітці сидить, свого часу чекає.

- Ось і славно, - стара потерла пазурчасті руки і рушила слідом за Страшилою.

Похмура компанія, так ніким і непомічена, покинула стайню і зникла на узліссі Чаробора.