Казки Чаробору - Ольга Соболєва

- Нічого не бійся! Всі лукаві, як один стережуть Хорса, навіть якщо ти їх не бачиш. І пам'ятай – добро завжди перемагає. А ми ж добріші нікуди! – з останньої фрази чугайстер щиро засміявся і розчинився у натовпі глядачів.

  Дівчина спочатку розгублено завмерла: «І що я тепер маю робити? Хоч би паличку якусь чарівну дали. А краще палицю». Але коли люди заповнили ристалище, Ярослава відкинула всі сумніви і поспішила пробратися до переможця. Того на всі боки обіймали, цілували, тиснули руки. Більшість були з Роздоріжжя, але крутилися поруч і незнайомці. У деяких, звичайно, можна було впізнати приїжджих, що піддалися загальній атмосфері веселощів. Але решта була схожа між собою, ніби рідня. Вони, до речі, й зиркали на Ярославу з арени.

Незважаючи на побоювання дівчини, нічого страшного не сталося. Закінчивши вітати переможця, публіка розійшлася шукати нових забав, тим більше, що попереду ще була насичена шоу-програма.

- Чого стоїш? – весело спитав Хорс. - Ти ж тепер скрізь за мною слідувати повинна. Тож ходімо. Я сюди не гав лічити з'явився, а розважатися. Глянь, яка карусель!

Не встигла Ярослава й слова сказати, як її потягли кататись на дерев'яних конях, що крутилися по колу. Ні, ну дитячий садочок, чесне слово!

Поки на Лукавому полі всі шуміли і гуляли, Василина виловила з натовпу щупленьку дівчинку і відтягла на край.

- Справа є до тебе, - сказала вона, навіть не звертаючи уваги на свій тон.

- Ти нам не господиня, - тоненьким голоском болотянки пискнула дівчинка.

- У мені лісова кров! - тупнула ногою дівчина. – Тільки за моєї допомоги ти зараз тут. А захочу і назад тебе на болото відправлю! З'явиться Хорс, а ти його навіть не побачиш, не те щоб сили вкрасти собі. Зрозуміла?

- Так, - знову пискнула болотянка. - Наказуй.

- Збери всіх, кого зможеш і вели, щоб Ярославі всіляко гидоти робили. Та подалі від Матвія відганяли. Зрозуміла?

Щупленька дівчинка старанно закивала і зникла в натовпі. Водночас Василина глянула на браслет, подарований колишньою подругою. Вона спочатку навіть подумала, що Ярослава і справді відносини налагодити хоче, а виявилося геть що. Нічого, головне, що Василина тепер має запасний план. Якщо нав’ї з дівчиною не впораються, то Варвара вже точно допоможе. Проклянуть хазяйку прикраси – і на тому ділу кінець!

Тим часом Ярослава буквально падала з ніг. Після перемоги Матвія в ратному бою минуло вже кілька годин і той встиг взяти участь у кожному більш-менш веселому заході. Іноді до них приєднувалися лукаві, але наситившись пресвітлою силою, змушені були відходити на більшу відстань. Нав’ї теж намагалися вклинитися в розваги, але вірні лукав’ї відганяли їх, а по можливості так взагалі відправляли в ліс, зірвавши темні амулети.

Охолоджуючись пінним квасом, Ярослава намагалася пригадати в скількох забавах їй сьогодні вдалося взяти участь: роз'їжджали з Хорсом на всіляких каруселях, плели вінки, стрибали через багаття, заплітали стрічки на березі, спалювали ритуальних опудал, знову стрибали через багаття, співали пісні, водили хороводи... Дівчина щиро сподівалася, що на цьому божевільний список розваг закінчився, але Хорс радісно скочив на ноги і сказав:

- Чуєш?

Здалеку і справді долинав дівочий спів:

Виходь, Зоря-зорюшка,

У колі танцювати,

У колі танцювати –

Хорса вихваляти.

Зорюшка-зоря, сестричка,

Цієї ночі не спиться.

Виходь божича стерегти.

Божича стерегти -

Від темряви берегти.

– Гарно співають, – знизала плечима Ярослава.

- Ти чого? – здивувався Хорс. – Це ж вони закликають танцювати.

- Ну хай і танцюють! – відмахнулась дівчина. – Я вже ніг не відчуваю.

- Правильно, - награно спокійно підтакнув хлопець. – Нехай танцюють, а якась із дівчат усіх перетанцює і стане Зорею. Буде зі мною до кінця свята скрізь ходити. Може навіть хтось із навія зуміє…

- Та зрозуміла я, - перебила його Ярослава. – Що робити треба?

Замість відповіді, Хорс потяг співрозмовницю до місця дії. Там уже зібралася зграйка дівчат, що радісно привітала появу сьогоднішнього героя. У центрі стояв стовп із безліччю шарнірів, до них були прив'язані різнокольорові стрічки. Дівчата мало не навперебій поспішали підхопити одну зі смужок тканини та стати в коло. Охочих виявилося так багато, що Ярослава навряд чи втиснулася б у хоровод.

Поки не почалася музика, вона вирішила озирнутися. І не дарма, знайшлося кілька знайомих осіб: Олеся, Василина та пара дівчат із «Причаробор'я». Зовсім недалеко стояла панночка з вогняно-рудою копицею волосся. Чи не Лісаф’я часом? Чим далі ковзав погляд Ярослави, тим більше вона хмурилася - аж надто багато нав’я примостилося у хоровод. І як вони взагалі потрапили на свято? Звідки така сила? Гаразд би ще кілька нав’їв зачарували в людську подобу, але Ярослава нарахувала вже більше п'ятнадцяти.