Козацький оберіг - Дмитро Білий
Через деякий час чуємо, що тільки один вершник до байраку наближається. Ми курки звели та хрести свої в зуби взяли, щоб Господь влучити допоміг. Бо, як відомо, людина стріляє, але Бог кулі носить. І ось з’явився над краєм байраку вершник. Тільки замість ординця побачили ми козака Мамая. Сидить собі в сідлі, шаблю скривавлену витирає та посміхається. Ми якось зніяковіли, з байраку вилізли. Дивимось, а навколо — матінко Небесна! — порубані ординці валяються та їхні коні поодинокі бродять і хропуть. Тут нам Мамай і каже: «Хапайте хлопці собі коней та поїхали зі мною, нема часу на сонці пузо по байраках гріти».
Схопились ми на коней та за Мамаєм погнали степом. Але помітив я, що кам’яна баба-мамай десь зникла. Кінь у нього, як вітер, несеться, ногами землі не торкається. «Куди ведеш нас, братчику?» — питаюсь я в козака Мамая. А той і каже: «Ви що, думаєте, що султан оце своїх яничарів та Орду на придніпрянські степи погнав за вашими пропащими головами? Справа в нього тут є, і якщо ми йому не перешкодимо — лихо аж до самих Карпат, а може й далі покотиться».
Промовивши такі дивні слова, погнав він далі коня, а ми з Шершнем за ним. Трапився нам по дорозі загін яничарів, але — диво-дивне! — ми повз них проскочили, ледь чалми їхні не зачепили, а вони повз нас пройшли, немов не три козаки біля них проскакали, а легкий вітерець пронісся.
Під вечір дісталися ми самого Дніпра, до місця, що зветься Кам’яна могила. Поріг реве, навколо каміння височить, ми з коней злізли, і довго нас Мамай вів за собою, між ярами та камінням. Місце похмуре таке навколо, і не знаєш, чи чорти зараз з-під кам’яних брил повилазять, чи ще щось гірше. А Мамай нічого собі, йде впевнено, немов по своїй хаті, — видно, що не раз тут бував…
Глава 8. Розповідь козака Голоти (продовження)
…На цих словах Голота перервав розмову й пильно подивився на присутніх:
— А що далі сталося, можу я вам, панове, розповісти, якщо присягнетеся на Святому Писанні ніколи й нікому цю таємницю не розповідати.
Соцький та панотець перезирнулися. Данько сидів ні живий ні мертвий. Соцький урочисто підвівся і взяв старе Євангеліє, яке завжди зберігалося в нього під іконою. Чоловіки поклали долоні на розкриту книгу. Данько відчув старі цупкі листи, від яких йшла якась дивна й заспокійлива енергія.
— Присягаєтесь цією святою книгою зберігати таємницю? — слова Голоти лунали грізно та урочисто.
— Присягаємось! — водночас пролунав гулкий бас соцького Заруби, трохи надтріснутий баритон отця Григорія та дзвінкий голос Данька, який з усіх сил намагався стримувати тремтіння від хвилювання.
Слова присяги прокотилися луною по світлиці. Данько сів і, вчепившись обома руками за лаву, затамувавши подих, приготувався слухати далі.
Козак Голота уважно подивився на свою люльку, але запалювати її не став і повів розмову далі:
— Нарешті опинились ми в якомусь дивному урочищі: навколо — глиби кам’яні, а посередині — стоять троє дідів із довгими білими бородами в полотняних сорочках до землі. Козак Мамай поштиво та поважно їм вклонився й на нас рукою показав. Мовив:
— Ось ці два козаки для цього святого діла придатні будуть!
Один старий на нас глянув — немов наскрізь поглядом пронизав — і проказав дивним голосом, немов і тихим, але в мене всю шкіру продерло:
— Погані часи, козаки, наступають: ворожі сили про таємницю Оберегу провідали, і вирішили ми, що треба його вам під захист віддати. Оберіг ми заховали, згідно із Заповітом прадавнім, і цю таємницю козакові Мамаю передали.
Я нічого не зрозумів, Шершень теж, а Мамай поштиво старців слухає. Старець далі мову веде:
— Так слухайте, козаки, знайти Оберіг та силу йому повернути може той, хто тиждень тому народився, — за ним і полювання турецьке йде. Ми три частини Оберега рознесемо у три Святі місця, і цей нині народжений їх зібрати зможе. Мамай Оберіг охоронятиме, а ви, козаки, повинні хлопця цього знайти та берегти його. Не збережете, втратите Оберіг — дістанеться він темним силам, і велике горе й біда запанують на цій святій землі. Благословляємо вас!
За тими словами я мимоволі очима кліпнув, щось у зіниці потрапило, а як протер їх, то вже ніяких старців на галявині не було — немов все це мені примарилось.
— Усе, хлопці, переночуємо тут, а зранку до справи, — каже Мамай. Ми, звичайно, до нього, — що за диво таке та старці таємничі? Козак Мамай нам і відповідає:
— Хіба про Оберіг ніколи не чули?
— Так, — відповідаємо, — чимало казок про нього розповідають. Тут Мамай спохмурнів і промовляє:
— Так не байки це. Охороняли з прадавніх часів Оберіг втаємничені люди — Зберігачі — і передавали його таємницю найкращим лицарям нашої вкраїнської землі. Та хтось цих Зберігачів зрадив і відкрив таємницю Оберега ворогам, які цією землею хочуть заволодіти. Так що тепер йде велике полювання за ним. Земля наша не проста — сила йде з неї, тому багато хижаків до неї охочі. Ось святиня ця і стереже її. Але лихо буде, якщо Оберіг знищать, і силу свою він не поновить…
…З цими словами козак Голота замовк і почав набивати свою згаслу люльку. Інші напружено мовчали, очікуючи продовження розповіді.
— Так ось, — продовжив Голота, — виявляється, що старці це й були останні Зберігачі, яким вдалося живими залишитись. Оберіг вони розділили на три частини, і згідно зі стародавнім закляттям, його може тільки та людина відновити, яка в певний день і в певному місці народиться та якій Зберігачі вирішать частку своєї сили передати. Ніхто не знає, де вони частини Оберега заховали, і як ці частини знову об’єднати.
Козак Мамай повинен був старців супроводжувати та охороняти, а нам наказав негайно їхати до зимівника, де мешкав старий козак Грім. Там вже два тижні якісь чоловік та жінка від ногайців і яничар переховувались. У них в тому зимівнику народилося дитя. Наказав він нам їх охороняти, а особливо малого хлопця. Ми мали перевезти їх до вашої фортеці й тут більше дізнатися про Оберіг і про те, де його шукати, бо рівно через дванадцять років
