Свіжі відгуки
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Гість Тетяна
6 червня 2024 20:51
Слава Україні! Яке надзвичайно популярне привітання на сьогоднішній день!
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Гість Тетяна
23 травня 2024 19:17
Дякую за чудову книгу. Залюбки перечитаю ще раз
Моя всупереч - Алекса Адлер
Іванка
11 квітня 2024 13:00
Класний детектив від Мирослава Дочинця. Дякую велике вам за цю книгу
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Пограймося в отруту! - Рей Бредбері

Пограймося в отруту! - Рей Бредбері

Пограймося в отруту! - Рей Бредбері
Сторінок:34
Додано:29-06-2024, 03:00
0 0
Голосів: 0

Рей Дуґлас Бредбері — один із найвідоміших американських письменників-фантастів, автор близько 400 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п'єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв. Твори письменника є впізнаваними за їх емоційним, психологічним стилем. На думку критиків, Бредбері є унікальним явищем в американській літературі.

Читаємо онлайн Пограймося в отруту! - Рей Бредбері

Рей Бредбері

Пограймося в отруту!

Ягода на дні чаші

Вільям Ектон звівся на ноги. Годинник над каміном пробив опівніч.

Він подивився на свої пальці, і на велику кімнату, і на чоловіка, який лежав на підлозі. Вільям Ектон, чиї пальці так звично натискали клавіші друкарської машинки та з любов’ю смажили яєчню з беконом на сніданок, отепер учинив убивство тими самими десятьма кривими пальцями.

Він ніколи не думав про себе як про скульптора, але тепер, дивлячись униз на тіло на відполірованій дерев’яній підлозі, усвідомив, що якимось творчим стисненням, викривленням і скручуванням людської глини він оволодів цим чоловіком на ім’я Дональд Гакслі і змінив його зовнішній вигляд, кожен складник його тіла.

Рухами своїх пальців він прибрав строгий блиск очей Гакслі, замінив його на сліпу тупість холодних очниць. Завжди рожеві та чуттєві губи розкрилися, щоби явити великі зуби, жовті різці, нікотинові ікла, золоті кутні зуби. Ніс, раніше рожевий, тепер був поцяткований, блідий, знебарвлений. Так само і вуха. Руки Гакслі на підлозі були розкриті, вони вперше у своєму житті просили, а не вимагали.

Так, це була художня концепція. Загалом, зміна додала Гакслі доброти. Смерть зробила його приємним чоловіком, з яким можна мати справу. Тепер ви можете з ним говорити і він слухатиме.

Вільям Ектон поглянув на свої пальці.

Це було зроблено. Тепер вже нічого не змінити. Чи хтось чув? Він прислухався. Ззовні долинав звичайний нічний шум вулиці. Ніхто не грюкає у двері, не виламують вхід, не вимагають впустити. Убивство, себто скульптурне перетворення теплої глини на холодну, було здійснене — і ніхто про це не знає.

Що тепер? Годинник бив опівніч. Кожен удар істерично штовхав його до дверей. Поспішати, забиратися, бігти, ніколи не повертатися, сісти на потяг, спіймати таксі, геть, подалі, йти, бігти, крокувати, але вирватися звідси!

Його руки плавали й оберталися перед очима.

Неспішно обмірковуючи все, він сплів їх. Вони ніби злилися з повітрям, здавалися легкими, наче пір’їни. «Чому він так на них дивиться? — запитав він себе. — Чи було в них щось особливе, що він мав призупинити після успішного задушення й дослідити вигин за вигином?»

Це були звичайні руки. Не товсті і не худі, не довгі і не короткі, не волохаті і не безволосі, без манікюру, але й не брудні, не м’які і не мозолисті, не зморшкуваті і не гладенькі. Не вбивчі, але ж і не безневинні. Коли він дивився на них, то вони здавалися йому дивом.

Його цікавили аж ніяк не руки, й аж ніяк не пальці. У заціпенілому безчассі після вчиненого насильства його цікавили винятково кінчики пальців.

Годинник цокав над каміном.

Вільям Ектон опустився на коліна над тілом Гакслі, вийняв носовичок з кишені мерця і взявся методично витирати ним горло Гакслі. Він ретельно і з несамовитою енергією витер не лише горло, а й обличчя і шию. Потім звівся на ноги.

Подивився на горло. Подивився на відполіровану підлогу. Повільно схилився й обмахнув підлогу кількома порухами хустинки, а потім взявся терти і вишкрябувати її. Спершу навколо голови трупа, а потім біля рук. А потім почав чистити підлогу навколо всього тіла. Витер її на цілий ярд з усіх боків. А потім ще на два ярди. А потім на три в усіх напрямках. А потім…

Потім він зупинився.

Це була мить, коли він побачив увесь будинок, — дзеркальні коридори, різьблені двері, розкішні меблі, — і почув дуже виразно, наче хтось повторив слово у слово, все, що сказав йому Гакслі всього лише годину тому.

Палець на дверному дзвонику Гакслі. Двері відчиняються.

— О! — Гакслі шокований. — Це ти, Ектоне?!

— Де моя дружина, Гакслі?

— Ти дійсно гадаєш, що я тобі скажу? Не стій тут, мов ідіот. Якщо хочеш поговорити про справи, то заходь. Крізь ці двері. Сюди. У бібліотеку.

Ектон торкнувся дверей бібліотеки.

— Питимеш?

— Мені не завадить. Не можу повірити, що Лілі пішла, що вона…

— Є пляшка бургундського, Ектоне. Можеш принести її з кабінету?

Так, принести. Узяти її. Торкнутися її. Він зробив це.

— Тут є деякі цікаві першодруки, Ектоне. Помацай цю палітурку. Помацай.

— Я прийшов не за книгами, я…

Він торкнувся книг на столі у бібліотеці і торкнувся пляшки бургундського та келихів.

Тепер, сидячи непорушно на підлозі з носовичком у руках побіля холодного тіла Гакслі, він оглядав будинок, стіни, меблі, і його очі розширилися, а губи розкрилися від приголомшення, адже він розумів, що бачить. Він заплющив очі, опустив голову, стиснув носовичок між пальцями, зім’явши його, і покусував губи, щоби якось опанувати себе.

Відбитки пальців були всюди, всюди!

— Візьмеш бургундське, Ектоне? Пляшку бургундського? Сам? Бо я жахливо стомився. Розумієш?

Пара рукавичок.

Перш ніж він зробить іще щось, перш ніж відчистить ще якусь ділянку, треба роздобути пару рукавичок, бо ж він може ненароком після витирання знову залишити відбитки.

Ектон запхав руки в кишені. Пройшов через будинок до стійки для парасоль у вестибюлі, до вішалки для капелюхів. Пальто Гакслі. Він вивернув його кишені.

Рукавичок не було.

Знову руки у кишенях. Він піднявся нагору, рухаючись дуже обережно, не дозволяючи собі нічого різкого, нічого спонтанного. Він із самого початку зробив помилку, що не взяв із собою рукавичок. Утім, він не планував убивства, і його підсвідомість, яка, можливо, знала про злочин до його вчинення, не припускала, що знадобляться рукавички. Тож тепер йому доводиться пітніти через цю помилку. Десь у будинку має бути принаймні пара рукавичок. Він має поспішати, адже є ризик, що хтось може відвідати Гакслі навіть о такій пізній порі. Багаті друзі, що заходять і виходять з випивкою, сміються, галасують, приходять і йдуть без привітань чи прощань. Він має завершити до шостої ранку, коли друзі Гакслі приїдуть забрати його у подорож до аеропорту і Мехіко…

Ектон поспішав, коли відкривав шухляди і ящики нагорі. Він користувався носовичком, щоби не лишити відбитків. Він обстежив сімдесят чи вісімдесят шухляд у шістьох кімнатах, лишаючи їх відкритими, наче запрошував для розмови. Щоразу він все кидав і біг до наступного комода чи шафи. Він почувався голим, допоки не знайде рукавички. Він може відчистити носовичком увесь будинок, усі доступні поверхні, де могли зостатися відбитки пальців, а потім випадково торкнутися стіни тут чи там і приректи себе одним мікроскопічним звивистим символом! Бо це ж наче ті воскові печаті на старожитніх папірусах, де перед тим обсушували чорнильний підпис, посипали його піском, щоби він швидше підсох, а

Відгуки про книгу Пограймося в отруту! - Рей Бредбері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: