Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна - Олексій Миколайович Толстой

Увечері вісім чоловік з команди зійшли на берег. Тієї ж ночі команду поповнили вісьмома відчайдушними негідниками, котрих капітан Янсен сам знайшов у портових шинках.

За п’ять днів яхта лягла на рейді у Саутгемптоні, і Гарін і Янсен пред’явили в англійському королівському банку чек Роллінга на двадцять мільйонів фунтів. (У палаті з цього приводу зробив делікатний запит лідер робітничої партії). Гроші видали. Газети заревіли. У багатьох містах відбулися робітничі демонстрації. Журналісти кинулись у Саутгемптоп. Роллінг не прийняв нікого. «Арізона» взяла рідкого палива і рушила через океан.

За дванадцять днів яхта стала в Панамському каналі і надіслала радіо, викликаючи до апарата головного директора «Анілін Роллінг» Мака Ліннея. У призначений час Роллінг, сидячи в радіорубці під дулом револьвера, наказав Маку Ліннею виплатити подавцеві чека, містерові Гаріну, сто мільйонів доларів. Гарін виїхав до Нью-Йорка і повернувся з грішми та самим Маком Ліннеєм. Це була помилка. Роллінг розмовляв з директором рівно п’ять хвилин у присутності Зої, Гаріна та Янсена. Мак Лінней поїхав глибоко впевнений, що справа нечиста.

Потім «Арізона» почала крейсувати у пустельному Карібському морі. Гарін роз’їжджав по заводах Америки, зафрахтовував пароплави, купував машини, прилади, інструменти, сталь, цемент, скло. Вантажились у Сан-Франціско. Довірений Гаріна укладав контракти з інженерами, техніками, робітниками. Інший довірений виїхав до Європи вербувати серед залишків російської білої армії п’ятсот чоловік для поліцейської служби.

Так минуло близько місяця. Роллінг щоденно розмовляв по радіо з Нью-Йорком, Парижем, Берліном. Його накази були суворі й невблаганні. Після загибелі анілінових заводів європейська хімічна промисловість перестала опиратись. «Анілін Роллінг» — зазначалося на всіх фабрикатах. Це було тавро — жовте коло з трьома чорними смужками і написом: нагорі — «Світ», унизу — «Анілін Роллінг-компані». Починало скидатися на те, що кожен європеєць має бути проштемпельований оцим жовтим кружальцем. Так «Анілін Роллінг» ішов на приступ крізь задимлені руїни заводів Анілінової компанії.

Колоніальним, моторошним душком тхнуло по всій Європі. Гасли надії. Не поверталися веселощі й радощі. Гнили незліченні скарби духу в курних бібліотеках. Жовте сонце з трьома чорними смужками осявало неживим світлом громаддя міст, димарі й дими, реклами, реклами, реклами, що випивали кров у людей, і в цегляних запльованих вулицях та завулках, поміж вітрин реклам, жовтих кіл та кружалець — людські обличчя, спотворені гримасою голоду, нудьги і розпуки.

Валюти падали. Податки підвищувалися. Борги зростали. І священній законності, що повелівала шанувати обов’язок і право, вдарило в лоб жовте тавро. Плати.

Гроші текли струмочками, струмками, річками в каси «Анілін Роллінг». Директори «Анілін Роллінг» втручалися у внутрішні справи держав, у міжнародну політику. Вони були наче орден таємних правителів.

Гарін гасав з кінця в кінець Сполученими Штатами з двома секретарями, інженерами, панночками-друкарками та зграєю розсильних. Він працював двадцять годин на добу. Ніколи не запитував цін і не торгувався.

Мак Лінней занепокоєно і здивовано стежив за ним. Він не розумів, для чого все це купують і вантажать та навіщо так безглуздо розкидають мільйони Роллінга. Секретар Гаріна, панночка-друкарка і двоє розсильних були агентами Мака Ліннея. Вони щоденно надсилали йому до Нью-Йорка докладний звіт. І все-таки важко було щось збагнути у цій круговерті закупок, замовлень і контрактів.

На початку вересня «Арізона» знову з’явилася в Панамському каналі, взяла на борт Гаріна і, вийшовши в Тихий океан, зникла в напрямку на південний захід.

У тому ж напрямку, на два тижні пізніше, вийшло десять навантажених кораблів із запечатаними замовленнями.

Океан був неспокійний. «Арізона» пливла під вітрилами. Поставлено гроти й клівери, — усі вітрила, крім марселів. Вузький корпус яхти — шкаралупка з вітрилами, наповненими вітром, з вантами, що видзвонювали і виспівували, — то зникав до верхівок щогл між хвилями, то злітав на гребені, струшуючи піну. Тент прибрано. Люки задраєно. Шлюпки піднято на палубу і закріплено. Мішки з піском покладено вздовж обох бортів, поприв’язувано дротом. На баку і на юті встановлено дві ґратчасті вежі з круглими, як казани, камерами на верхніх майданчиках. Вежі оці, покриті брезентами, надавали «Арізоні» дивного профілю напіввійськового судна. На капітанському містку, куди долітали тільки бризки хвиль, стояли Гарін і Шельга. Обоє — у шкіряних плащах і капелюхах. На руці Шельги вже не було гіпсу, але поки що він міг узяти нею коробку сірників та виделку за столом.

— Ось океан, — сказав Гарін, — і нікчемне суденце, кристалик людського генія та волі… Мчимо, товаришу Шельга, хоч би що… Боремось… А хвилі які… Дивіться — гори.

Величезна хвиля йшла з правого борту. Кипучий гребінь її зростав і пінився. Під ним усе крутіше напиналася скляно-зелена увігнута поверхня в джгутах піни. Гребінь закручувався. «Арізона» лягала на лівий борт. Виспівував дикий вітер між вітрилами, виносячи кораблик із безодні. І він, зовсім лягаючи, показуючи червоне днище до кіля, навскоси по увігнутій поверхні, вискочив на гребінь хвилі і зник у шумовинні. Зникли палуба, і шлюпки, і бак, занурилась до склепіння ґратчаста вежа на баку. Вода кипіла навколо капітанського містка.

— Здорово! — вигукнув Гарін.

«Арізона» вирівнялась, вода зринула з палуби, клівери сплеснули, і вона помчала вниз по схилу хвилі.

— Так і людина, товаришу Шельга, так і людина у людському океані… Я от пристрасно полюбив це суденце… Хіба ми не схожі?.. У обох груди повні вітру… Га?

Шельга знизав плечем, не відповів. Не сперечатися ж із оцим — закоханим у себе до захоплення. Хай тішиться, — надлюдина, та й край. Недарма він і Роллінг знайшли на землі один одного: люті вороги, а одному без другого не дихнути. Хімічний король народжує із свого черева оцього запаленого злочинними ідеями чоловіка, — той, у свою чергу, запліднює дивовижною фантазією Роллінгову пустелю. Кілок їм обом